Глава 17.

Кошеня ображено засопіло і стало на задні лапки, і якщо на чотирьох воно було мені по коліна, то ставши на задніх лапах його голова була біля моїх грудей. Саширське кошеня довелося посадити собі на плече. А чіплялася до мене з кошеням явно дівчинка. Я погладив її по голівці і почухав за вушком. Вона смішно фиркнула і спробувала лапою дістати дрібного.

— Люся! — почула окрик — Люся, відчепись від Неї негайно!

Дівчинка навіть не подумала відстати від мене. Довелося взяти її за передні лапки й відставити від себе. Люся заричала на мене. Дрібний прострекотав:

— Зараз стрибне, біжимо!

Я встигла зробити кілька кроків назад, перш ніж дівчинка стрибнула. Встигла піти з лінії стрибка і перейшла переходом на кілька метрів убік. Дівчинка здивувалася, але в неї включився мисливський азарт.

— Ой, — пискнуло кошеня на плечі й вчепилося в моє волосся.

— Люська не смій! — гаркнула на неї мати і побігла до доньки.

Я знову перейшла переходом, тепер з'явилася поруч із її матір'ю. І жінка вже спіймала розпустувату доньку.

— Я тебе покараю! Будеш тиждень без солодощів!

Миттю обернулася на дівчинку.

— Але мамо, я з ними гралася!

— А вони хотіли з тобою грати? Сумніваюся.

— Я хочу з тобою погратися! — сказала дівчинка, дивлячись на кошеня.

— Погратися? — запитав малий на плечі.

— Він питає погратися?

— Так, у догонялки. Ми з хлопцями хотіли з вами в догонялки пограти!

Довелося мені доглянути за дітьми і побути перекладачем. Іноді зупиняти, щоб вони не загравалися, і ніхто з кошенят не задавив і не задер інших. Дорослі саширські коли повернулися після денного полювання здивовано подивилися на дітей, які бігають.

— Нянчишся? — запитав Рургл.

— Ага, а то одні заграються, то інші.

— Час їсти, — прострекотав Рургл дітям.

Його кошенята миттю побігли до батька. Перевертні здивовано втупилися на них. А потім дружно на мене подивилися.

— У них обід.

Маленькі перевертні теж розбіглися по домівках. Дивлячись на дітей, відчула свою самотність. Здавалося б, у мене знайшлися родичі, є Маркус, і його сім'я приймає мене добре. А я почуваюся самотньою. За хвилину на вулиці залишилася сама. Ще трохи пройшовши, побачила бенкет саширських котів: кошенята їли щурів тихо бурчачи. А мами їх вилизували. Дивлячись на них, зрозуміла, чого мені не вистачає, мами. Нірі маму замінила дружина брата. Відчула погляд Рургла, трохи натягнуто посміхнулася і переходом пішла в будинок. Знову пішла працювати. Відчуваю, що рятуюся роботою від почуття самотності.

Було трохи несподівано отримати від Маркуса повідомлення:

"Що робиш?"

"Працюю"

"Мама каже, ти чимось засмучена"

"Так, тим, що в мене немає мами і мене гризе почуття самотності. Ніяк не можу його позбутися. Весь час здається, що я нікому не потрібна."

"Відкриєш мені перехід, я вже звільнився. За одне позбавлю тебе самотності"

Посміхнулася йому і відчинила банально двері до відділку. Маркус швидко зайшов і зачинив їх. Потім підхопив мене на руки і поніс у свою кімнату. Став цілувати обличчя, шию, вушка і паралельно роздягати. Те, що він робив, змусило забути про самотність.

— Не вмію красиво говорити, — сказав, коли вже лежали відпочивали. — Ти потрібна мені, запам'ятай це. І мені шкода твою маму. Якщо що моя мама в захваті від тебе і любить як рідну. І відкрутить мені не тільки вуха, якщо я тебе випадково ображу.

Тихо розсміялася і притулилася до його грудей. Почула скрип дверей. Маркус мене краще вкрив.

— Дрібний зникни, — гаркнув Маркус.

— Перевіряю що наша дівчинка задоволена, — почула сміх Рургла. — Кошенята змусятьлися, клшенята допоможуть забути про все погане, що було. Переведи йому.

І швидко зачинив за собою двері. Я усміхаючись переклала сказане Маркусу.

— Він має рацію.

Щоправда ввечері після їжі, дивлячись на сім'ю Маркуса і Рургла, знову відчула тугу і самотність. У мене на колінах лежало наймолодше кошеня саширських і підставляло то голову, то боки, а зараз підставило животик під чухання. Подивившись на нього, посміхнулася. Відчуваю себе такою ж дивовижною твариною як саширські. Тільки без кігтів і зубів. Кошеня перевернулося і пішло влаштовуватися на підлокітнику крісла. З новою силою накотила туга хоч вий, піднялася з крісла. Відчула, як малий стрибнув на мене, не хотів мене одну відпускати. Пішла з ним на верх у свою кімнату. У грудях було важко, а в голові шуміло. Навіть не почула, коли мене окликнули ні Маркус, ні Рургл. Вони потім переглянулися й удвох поспішили за мною.

— Якого, — не зрозумів Маркус — Вона ж пішла у свою кімнату.

А мене в жодній із кімнат другого поверху не було. І запах обривався на дверях до моєї кімнати. Рургл прострекотав обурено і подивився на Маркус.

— Вона пішла з кошеням, — Рургл замахнувся на нього пазурами, — Не злись я тебе просто не розумію. У мами артефакт. Ти магічні сліди бачиш?

Саширський похитав головою.

— Так, сподіваюся, вона пішла пройтися.

Набрав мене по телефону, але він задзвонив у мене в кімнаті.

— Це погано. А в мене немає зв'язку з її ріднею, вони б могли знайти її. І ні Ніра не зможе, у неї немає цього дару.

Маркус набрав Ігната, сказав про те, що трапилося. А Рургл збігав за амулетом і вручив його Маркусу.

— Ігнат зараз виїде. Сказав, щоб двері не чіпали. Якщо вона відчиняла прохід, залишиться слід. Несподівано посеред кімнати вивалилося кошеня й одразу побігло до батька. Рургл обійняв малюка.

— Де Нея?

— Не знаю. Ми йшли в кімнату, а опинилися в кам'яному мішку, там темно зовсім. Ми нічого не бачили. Нея змогла відкрити прохід тільки для мене. Там страшно.

Рургл помітив, що Маркус стільцем позначив, звідки вивалилося його кошеня.

— Може по цьому сліду маги зможуть відкрити прохід до Неї. Ви останнім часом не помічали ні чого дивного?