Глава 13.

Через два тижні я вже була вдома і почувалася досить добре. На фрілансі довелося написати, що на лікарняному. Бо в лікарні не попрацюєш. Маркус під моїм наглядом у моєму профілі написав оголошення, що я до такого—то числа на лікарняному. А потім ще й відповідав на листи, усім хто запитував, як я почуваюся.

Удома знайшла гітару. Посміхнулася. В інтернаті в нас була музика, за бажанням. Мені тоді хотілося навчитися грати на інструментах. Найкраще освоїти вийшло гітару. І говорили, що співала цілком добре. Але співала тільки на уроках, потім якось не хотілося, ні бажання, ні настрою не було. А тут побачивши інструмент, руки прям засвербіли, захотілося пограти і щось заспівати.

Через дорогу від будинку було поле з різнотрав'ям. На ньому бджоли збирали мед. Сказавши мамі Маркуса, що я буду на полі грати на гітарі, вийшла з дому. Сіла на траві й стала тихо перебирати струни. Довелося налаштувати гітару і змогла почати грати. А потім і тихо співати. Відчула, як закручується навколо мене й у мені енергія і просить виходу. Шкіра стала пекти, встала на ноги, створила прохід у рідний світ. Прохід залишила відкритим, щоб Маркус міг пройти, і він має побачити його.

Вийшла недалеко від будинку. Посміхнулася, побачивши лавочку, найпростішу. Сіла на неї й відпустила енергію та продовжила грати й співати.

— Нея.

Почула, як охнув дядько, а тітка сіла поруч і стала співати разом зі мною. Вона сіла до мене боком і якщо я сиділа спиною до хати, то вона обличчям. Тітонька обійняла мене дбайливо і продовжила зі мною співати. Пісні змінювали одна одну. До нас на лавку підсіла ще дівчина, я мало не збилася з пісні. Ми з нею були дуже схожі. Вона посміхнулася і підхопила пісню. Через деякий час помітила, як із проходу вийшов Маркус, його старший брат Рой, і пара незнайомих магів. А потім тітка напружилася і сильніше до мене притулилася. Я обірвала пісню.

— Вітаю Неяда, — почула я чоловічий голос.

До нас прибіг дядько, аж захекався. Став трохи попереду. Ззаду підійшов Маркус із тими, хто прийшов. Я встала і повернулася до гостей. Це була група чоловіків. Судячи з подібності, родичі.

— Що вам потрібно Гарші?! — зло запитав дядько.

Відчула, як напружився Маркус.

— Відчув спадкоємицю вашого роду. Я не буду таким ідіотом, як мій дід. Пропоную те, що буде вигідно обом нашим родам.

— І що ж? — запитав дядько трохи нервово.

— Нам буде вигідно збіднити наші сім'ї.

— Ні, — відповіли з дядьком одночасно.

І дядько ледь не сплюнув гидливо.

— У вас щоправда є тільки один спадкоємець роду, і якби одружилися ми з Неядою, сім'ї зіллються.

— Ні, — сказала спокійно і подивилася молодому чоловікові в очі.

— Сильна, — сказав він із захопленням.

А потім скривився і зашипів від болю. Маркус обіймав мене вже зі спини за талію. А потім помітив, що я роблю, і сам сторопів. А я відчула, що травами можу трохи провчити одного знахабнілого чоловіка. Не сперечаюся, він гарний, але це не дає йому права поводитися зарозуміло.

— Рідна, не перетисни йому ні чого, йому це добро ще знадобитися.

— Я відчуваю на скільки сильно перетискаю. І болячи йому не від передавлювання. А від того, що трави за волосся смикають. Трохи сильніше смикнеться — буде депіляція на ногах по всій довжині.

Хлопці, які прийшли з ним, єдва не розміялися. Але коли їм у штани теж трава пробралася миттю заткнулися і перестали смикатися.

— Я вже говорив, що максимуму кого в дружини ви можете взяти, тільки мою молодшу сестру Ніру.

— Кому потрібна потвора, — прошипів чоловік.

А ось тепер я стиснула йому ноги і трохи посмикала за волоски в найцікавішому місці.

— Вибач, — видавив він, — визнаю, що не мав рацію. Але з Нірою одружитися тільки сліпий.

Дівчина стояла, опустивши голову. Вона не була потворою, у неї через весь правий бік обличчя йшов моторошний шрам.

— Чи не вашими зусиллями? — запитала в чоловіків.

— Ні. Відпусти нас.

— Ти був не щирим.

— Вибач, — сказав він видихнувши.

Прибрала трави.

— Ви причетні до вбивства моїх батьків?

— Ми ні. А ось що наш дід накоїв, не знаємо. І за великим рахунком не хочемо. Щасливо залишатися. Але якщо надумаєш усе ж таки об'єднати сім'ї, приходь.

Маркус зашипів. Чоловік криво посміхнувся.

— Звір тобі миліший, що ж твій вибір.

— Пішов геть, — сказала вклавши силу.

Чоловіків як вітром здуло. Я взяла Ніру за руку. Відчула її душевний біль.

— У цьому світі хіба не можна шрам прибрати?

— Він від магічної зброї.

— У нашому можна, — сказав один із чоловіків, які прийшли з Маркусом. — Як нам повернутися, прохід закрився.

— Я нас поверну. Дядьку, пісня і енергія що це було?

— Це твій зв'язок із родовим місцем. Так ти підживлюєш землю й оновлюєш свою енергію. Завдяки цьому зростає твоя сила. І те що я зараз бачу це, це дивовижно. На стільки сильного глави в нашого роду вже давно не було. Шкода Саймон був гордим дурнем.

— Хто б казав, — хмикнула тітка.

— Люба, я ж не сперечаюся. Твій лікоть прилітає завжди дуже вчасно.

Дядько потер боки.

— Я б хотіла подивитися на родовий артефакт, за яким ви визначаєте живих членів роду.

— Не тільки живих. На ньому всі члени роду відображаються. І живі, і мертві, і ті, хто тільки має народитися.

На цих словах у дядька якось по-особливому блиснули очі. Подивилася на тітку. Я після спільного співу стала добре їх відчувати.

— Доктор у тому світі мав рацію. Того ж вечора на артефакті з'явилася ще одна квітка, поки що маленький бутон.

Вона поклала руку на живіт.

— Уже два тижні.

Обійняла її й побажала, щоб усе пройшло добре. Буде добре якщо їхня дитина буде з родовим даром. Я цього дуже захотіла.

— Дякую.

Тітка присіла, я швидко її підняла на ноги.

— Благословення глави — це дуже..., — вона розплакалася.