Глава 9.

Піликнуло повідомлення від Маркуса. І я згадала, що маю йому надіслати список. Стала думати, що ж потрібно. Після малювання і ожилого малюнка їсти не хотілося. Якось склала базовий список. І додала приписку:

"М'ясо на твій вибір. Зараз не можу думати про м'ясо, після малювання."

"Що вже сталося?"

"Я не розумію свій дар, він розвивається. Дивує і шокує. Прийдеш покажу. Ти як із магією?"

"Запрошу-но я Ігната, він сильний маг."

Чоловіки прийшли удвох. Маркус сам відчинив двері, заніс пакунки одразу на кухню. Ігнат одразу насторожився, щойно потрапив до квартири.

— Що ти відчуваєш? — запитала в нього.

— Ти застосовувала магію.

— Ти можеш зрозуміти, що я робила?! Тому що нічого не розумію і дію інтуїтивно.

— Кхм, зателефоную я кільком хлопцям, нехай теж приїдуть подивляться, і ти нам усім уже розкажеш. Як нога?

— Свербить.

— У Катьки теж. Терпіть.

Він вийшов на балкон дзвонити. А Маркус пішов на кухню готувати. Я сама дострибала до нього і стала гризти помитий перець.

— Голодна?

— Угу. Торт уже не лізе.

— Я м'ясо запечу з картоплею і салатик зроблю.

— Все що завгодно, все буду.

Він усміхнувся.

— Нея, а вовків не було на малюнку, коли я прийшов. А зараз вони з'явилися, — сказав здивовано Ігнат. — Ти оживила малюнок як у ділянці із зубастиками?

— Ігнат, я нічого не розумію. Але до того, як вони там з'явилися, дещо інше сталося. Дай аркуш паперу, покажу.

Взяла порожній кухоль і накрила його аркушем паперу, а потім зверху накрила рукою і немов мну, і вдавлюю його в стіл. Без особливих зусиль кухоль залишився на малюнку і було видно його дно. Ніби вид з низу. Чоловіки були шоковані, а потім я взялася і дістала кухоль назад, поставила на стіл. Змахнула аркушем її і кружка знову опинилася на аркуші. Маркус забрав аркуш і подивився на нього. Ігнат теж подивився, навіть поколупав кухоль. І випадково зробив дірку в аркуші.

— Дірка буде в кухлі. Учора так одну зіпсувала. Стоїть біля відра.

Маркус дістав учорашню експериментальну кружку. Вона мало того, що була з діркою немов порвали краї. І в неї була тріщина немов порвали аркуш паперу.

— Тільки неживі предмети?

— І живі теж.

— Тільки не кажи, що ти проводила експеримент на собі?! — вигукнув Маркус.

— Ну чому ж із початку на квітці, що ти подарував. Вона ніч провела у малюнку на стіні. Ніяк не постраждала. А вже сьогодні я зробила крок у малюнок. Це було трохи дивно. Я немов потрапила не в малюнок, а в інший світ. Але при цьому я бачила свою кімнату. Через деякий час вона стала немов за склом. І так, у тому світі я нормально бачила всі кольори, зокрема білий і прозорий. Побула я там кілька хвилин. Почула виття. Трохи пройшла вперед ліс як ліс. Коли виття стало наближатися, вибралася додому. А потім на малюнку з'явилися вовки. Я там потім будинок намалювала. А їм великий шматок м'яса. Вони його зжерли.

— Те, що ти їх підгодувала, це правильно. Якщо хижак не голодний, скоріше за все не зачепить, — машинально відповів Маркус і посадив мене собі на коліна.

У двері подзвонили. Ігнат пішов відчиняти. Прийшли вже знайомі мені маги. Довелося повторити все ще їм і показати. Але вже відразу попросила малюнок не протикати, показавши підсумковий результат. Вирази були злегка не цензурні через здивування.

— У тебе унікальний дар. Ми про таке ніколи не чули. Це ти зможеш провозити на митниці контрабанду, помістивши її в малюнок.

— Для початку мені це не треба. А по-друге, якщо вже теоретично припустити таке-то, і митниця мені не потрібна. Можна вийти в будь-якій точці світу через двері.

— Цікаво, а на звичайні не мальовані двері так зможеш вплинути? — запитав другий маг.

— Потрібно перевірити! — надихнулася я.

Вийшло навіть легше, ніж із мальованою. Щоправда, мене чомусь охопив страх. Маркус це відчув на ряду з Ігнатом.

— Ти чого? — підхопив мене на руки Маркус. — Що тебе так налякало?

А я насилу можу дихати від жаху, що нахлинув.

— Тс, моя хороша, все добре. Ти в безпеці!

— Що саме тебе лякає? — запитав Гнат, коли я деактивувала свій експеримент.

— Біль, очікування болю.

— Звідки може бути біль, якщо в тебе тільки почав розкриватися твій дар. Ось відкривання дверей, схоже на портальний дар. На даний момент досить рідкісний, не більше сотні істот на весь світ.

Ігнат поклав руки на скроні й подивився мої давні дитячі спогади. Поморщився і сказав:

— Момент, коли тебе батько виштовхнув сюди, був дуже болючий для тебе. Шкода, що ти не бачила, як батько відкривав портал, але твій біль я зміг відчути. Дуже пекучий, немов заживо згораєш.

— А що мені тепер робити? Як далі бути?

— Ну, — простягнув Ігнат з посмішкою, — у тебе хлопець коп, батя хоч і прийомний теж коп, друзі в тебе теж копи. Не пропадеш!

Маги, запрошені Ігнатом, весело усміхнулися.

— Покажи нам краще, що в тебе на стіні.

— А можна я спочатку поїм? Я майже не їла сьогодні.

— Потрібно, — сказав один із магів — Я П'єр, це Жорж. А тобі, Нея, потрібно обережно зі своїми здібностями працювати і стежити за своїм станом. Відчуваєш, що втомилася — не чаклуй.

— Угу. Можу пригостити тільки тором.

— Чудово, якщо це той, що Катьці сподобався, точно буду.

Після їжі пішла до малюнка на стіні, вовків на ньому вже не було. Я ще раз повторила про свою подорож у малюнок. П'єр і Жорж переглянулися. А Ігнат, бачачи їхні переглядання, сказав:

— Ну що божевільного задумали?

— Може Нея відправити одного з нас у малюнок?

— Ідіть, — сказала, махнувши рукою.

Жорж ступив у стіну і вдарився лобом. Сердито подивився на мене. Я задумалася, взяла його за руку, а потім сказала:

— А що якщо ви постраждаєте? Я тільки на квітці експериментувала, хіба мало що з вами трапиться.