Глава 7.

А ще через кілька днів стала бачити у вікно кухні дивного чоловіка. Якось одразу зрозуміла, що він з моєї батьківщини. Він теж був блондин — біле волосся, брови, вії, навіть райдужка біла. Але ось зіниця сіра. А ще обличчя з хижими рисами. Він просто створений для стеження і вистежування. На нього я дивилася, одягнувши окуляри. Він усміхнувся якось надто хижо, оголивши ікла. У квартиру він не заходив, просто кілька днів спостерігала його біля будинку. Він підійшов до мене тільки коли я вийшла на вулицю. Пора було сходити в магазин.

— Неяда, — покликав він.

Я спокійно подивилася на нього.

— Я прийшов по вас.

— Довго ж ви йшли. Я в цьому світі близько шістнадцяти років. Або моїм батькам я байдужа.

— Ваші батьки загинули. Ваш батько врятував тільки вас. Ви спадкоємиця роду і маєте повернутися в рід.

Я беззвучно розсміялася і зло подивилася на нього, знявши окуляри.

— Я так сильно була потрібна роду, що ніхто не почухався всі шістнадцять років?! І хто в мене залишився?!

Від моїх злих запитань чоловік поїжився. Він, напевно, очікував сліз, не буде їх.

— У вас є дядько, тітка і брати. Але вони не успадкували родового дару.

— Можна подумати, раз за цей час про мене ніхто не згадав, то зараз щось змінилося. Дайте вгадаю, я потрібна тільки як племінна кобила. Щоб вдало видати заміж?!

— Так.

— Ідіть до біса! Я нікуди не піду! Так і передайте дядькові. У мене тут є сім'я, мене удочерили чужі люди, і я можу сама подбати про себе.

— Ви злитеся, я розумію.

Мовчки пішла в магазин. Він пішов слідом за мною.

— Вдома у вас будуть слуги і вам не потрібно буде ходити в такі місця.

— Мене влаштовує моє життя. І я не збираюся повертатися до людей, яким на мене наплювати. Ви так і збираєтеся тягатися за мною.

— Так.

— Тоді доведеться вам попрацювати м'язами.

Він здивувався.

— Сумки додому понесеш. Раз ув'язався за мною. Сподіваюся, Маркус тебе не вб'є. Він ревнивий.

— На стільки вам не довіряє?

— Ні, скоріше надто переймається моєю безпекою.

Я дістала телефон і написала йому про несподівану зустріч. Він одразу відповів.

"Зараз приїду. Затримай його!"

— Маркус хоче поговорити з тобою. Твій звір дивний, не бачила ще таких.

Чоловік напружився.

— У вас сильніший дар, ніж у батька. Що ви вмієте бачити?

— Удома поговоримо. Кати візок, я поки складу продукти.

Вийшло два великі пакети. Вирішила понахабніти і добре завантажити найманця, раз він все одно ходить за мною. І раз його найняли, щоб доставити мене додому, то шкоди мені він не заподіє. Побачивши Маркуса, він напружився і сказав:

— З пакетами битися не зручно. А біля під'їзду небезпечний звір.

— На себе подивися лускатий, — огризнувся Маркус і обійняв мене.

Найманець, бачачи наші обійми, конкретно завис. Тільки коли зайшли у квартиру і я почала розбирати покупки, Маркус поцікавився:

— І чого тобі треба від моєї дівчини?

Найманець задоволено посміхнувся.

— Вона повертається додому, у сім'ю.

— Її сім'я тут, офіційно за документами. І закріплена магічно. Татусь у неї нервовий маячки поставив і фізичні, і магічні. Міг би й сам побачити.

— Я повинен побачити його.

— Він на роботі.

— Почекаю тут.

— Довго чекати будеш, ми не живемо разом. Я вже доросла дівчинка окремо живу.

Найманець скрипнув зубами.

— І я вже сказала, що повертатися не збираюся. Була б потрібна сім'ї, мене знайшли набагато раніше. А раз не шукали, значить не потрібна.

— Я не знаю шукали чи ні. До мене звернулися тільки тиждень тому. Удома тебе навчать керувати твоїм даром і відключати його. Адже ти розкрила його ще не повністю і тільки можеш бачити світ інакше, ще не оживляєш свої малюнки.

— Що ти знаєш про мій дар?! — запитала серйозно.

Маркус перегородив вихід із кухні, на якій ми, власне, і спілкувалися.

— Тільки в теорії, — найманець ковтнув, боявся він не мене, а Маркуса.

— Говори.

— У твого роду є дар бачити світ в істинному вигляді. Малювати двері й відчиняти їх. І оживляти малюнок.

— Наприклад оживити ці квіти?

— Як я розумію, це порівняно ілюзії. Тільки ти можеш змусити їх рухатися немов живі. Наприклад, на рослини дме вітер, і вони ворушаться. Тільки це все відбувається в площині малюнка. Або намалювала двері і якось можеш їх активувати і задати точку виходу.

Я подивилася на квіти на фартусі й уявила, як вони оживають. Квіти реально заворушилися, немов вітерець пройшовся по них. І продовжували ледь помітно ворушитися від "вітру". А коли доторкнулася, відчула стіну, але квіти продовжували колихатися.

— Дивно. І довго вони так будуть і на скільки це енергозатратно?

— Удома можуть навчити.

— Ага, брешеш не дуже переконливо. Враховуючи, що цей дар, за твоїми словами, тільки в мене.

— Ти ж спадкоємиця.

— Яка задарма нікому не потрібна, — зязвила я. — Тобі краще піти!

— Я передам твоєму дядькові відмову. Але не думаю, що він її задовольнить.

Маркус його випустив і найманці поспішно пішов, хоча було схоже на втечу.

— А хто його звір?

— Ящір, летючий. Але він слабкий. Не впевнений, що взагалі може приймати другу подобу.

— А мені здався сильним.

— Звір у ньому сильніший за людину. Але сам по собі слабкий.

Кивнула, приймаючи відповідь.

— Коли ти встигла шпалери обдерти?

— Вночі. Мені не спалося, і вони так добре відривалися. Виявляється, це так нерви заспокоює. Після встановлення дверей малюнок остаточно зіпсували. І потрібно переклеювати все і малювати заново.

— Сподіваюся, ти не збираєшся сама шпалери клеїти?

— Я й не вмію, але дивилася в мережі. Начебто не складно...

— Не вигадуй, я найму людей і тобі за день усе поклеять. Одну стіну?

— Так. Ти вже звільнився на роботі? — він кивнув — Залишишся зі мною на ніч.