Глава 5.

— Кинь його, — сказав Маркус.

— Ще чого, я жити хочу. А вони кинуться на нас щойно я його відпущу. Це нахабство їхній ватажок. І на підлогу я не злізу, інші одразу кинуться. І так це вони того бідолаху зжерли. Щоправда, він уже був мертвий. Правда малий?

— Ти з ним спілкуєшся? — здивувався Маркус.

— А ви хіба не чуєте його. Його товариші теж тріщать в один голос, голодні. А той труп був не місцевого працівника. Робітники їх підгодовують. Труп сюди якісь мужики в чорному притягли.

— Чим їх підгодовують?

— Чого?! Слів немає одні мати. Бездомними собаками і кішками. Я зрозуміла, що не живих вам кидають, а вбитих. Просто не очікувала. Він пропонує вам, хлопці, мною відкупитися. Типу я дрібна їм перекусити вистачить. Маркусе, я від тебе відчеплюся тільки на поверхні, навіть якщо руки прибереш. І тебе, малеча зубата, не відпущу, поки не виберемося. І нічого не осліпнеш. Заплющиш очі!

Хлопці пішли назад до сходів. А малі пішли за нами слідом.

— Дім, лізь першим. Якщо що підхопиш Нею і витягнеш. А ти міцно це тримай, якщо що я йому голову сам відкушу живцем.

— Тебе й не зачеплять, ти звір небезпечний, навіть без обороту.

— І закушу парочкою за раз, якщо йтимуть слідом.

Мілкота зубата відстала. Але знаю кинутися варто мені відпустити їхнього ватажка. Пощастило, що він перший кинувся, і я його змогла втримати. Нагорі нас уже чекали маги. Коли побачили Маркуса і мене в ролі мавпочки із зубастою гидотою швидко допомогли нам вибратися. А дрібного в мене забрали.

— Ти в курсі на скільки вони небезпечні?

— Ага. Тому й тримала, щоб його братва нас не зжерла.

— Вона їх розуміє, — сказав Діма. — Малі бачили двох у чорному, які труп залишили. І їх використовують для чищення колекторів від паразитів. І згодовують їм трупи тварин.

— Яка гидота, однак. Отримати б опис.

Зубата дрібнота лапки схрестила якось по-людськи і вискалилася в подобі посмішки.

— Що він прострекотів?

— Готовий працювати за їжу для себе і сім'ї. Ну, ти плідний! А де гарантії, що не обдуриш? Ні де, — перевела відповідь. — Але й брехати йому нема чого. А їх кілька днів не годували.

Де для цієї орави знайшли м'ясо я намагалася не питати і не дивитися чим їх годували. Але через годину в нас було два описи. Я за ними змогла намалювати два портрети. А малеча зубата ще й підкоригувала і сказала, що мене тепер можна не їсти. Раз їх погодували. То мене типу відкупили. Я наскаржилася на нього Дімі й магам.

— Уб'ю! — сказав Маркус — Усіх вас, якщо її хоч кігтем зачепите!

Малий прострекотав йому у відповідь, я залилася фарбою.

"Ясно, примітив собі в самочки. Вухами не ляскай, а то заберуть"

— Що він сказав? Щось вульгарне?

— Ні, — сказав зніяковівши.

— Нея, — сказав ласкаво Маркус, я помотала головою, відчайдушно червоніючи.

Малий знову прострекотав.

"Запав він на тебе, бажанням прямо пахтить. І що тільки знайшов у такій кістлявій. Ти ще не дозріла для спарювання"

Не втрималася і відважила потиличник зубатому. Той навіть ухилитися не встиг, на стільки не очікував.

— Тебе забули запитати!

"На правду не ображаються, ти кістлява"

— Переклад, — сказав Діма.

— Я кістлява та інші коментарі фігури.

— Ясно знову при мені посоромишся сказати, — сказав Маркус.

А малий уже стрибнув у колектор і навіть кришку закрив. Поїхали у відділок. Записувати все, що сталося. А мені довелося описати що бачила і чула від зубатого. У відділку вибрала хвилинку, коли Маркус відійшов, і запитала в Дмитра.

— Скажи, а якось точно можна визначити вік?

— Так. Хочеш дізнатися скільки тобі точно?

—Угу, коли мене знайшли записали три з половиною. А сьогодні в магазині чоловік один сказав, що може визначити мій вік, що це якось із його професією пов'язано.

— Скільки він сказав?

— Шістнадцять із половиною. Я не хочу в дитбудинок знову...

Діма задумався і подивився мені за спину. Я обернулася: Маркус відсалютував із кімнатки для відпочинку.

— Він тобі подобається? — я почервоніла і кивнула. — Не спокушайся щодо нього. Він перевертень, а в них є поняття істинної пари. Він може побути з тобою, а потім зустріти свою пару зі своїх і піти до неї. Залишивши тебе з розбитим серцем. А якщо підтвердиться те, що тобі сказали. Я його першим придушу. І це може визначити маг. У нас якраз є такий. Тільки доведеться шефа до відома ставити. Ходімо.

Перевірка проходила при шефі поліції. Мені нічого не потрібно було робити. Тільки спокійно сидіти і дивитися магу в очі. За одне вирішили дізнатися звідки я і як загубилася. Цей маг міг допомогти згадати.

— Неяді шістнадцять із половиною. Про те як загубилася я сам опишу, можна? Ти була маленька, могла не зрозуміти.

Я тільки кивнула, я була ошелешена новиною і засмучена тим, що згадала.

— Нея не з цього світу. Її сюди виштовхнули порталом. Що там сталося не зрозуміло. Більше дитина не бачила. Її розбудили і буквально кинули в портал. Вважаю, таким чином врятували життя.

— Я не хочу в дитбудинок!

— Тихо, малятко, не нервуй, — спробував заспокоїти шеф поліції.

Маркус був присутній при перевірці і був похмурий. А побачивши мої сльози почав нервувати.

— У тебе ж був опікун?

— Директор дитячого будинку.

— Гидка справа, він давно покинув країну. Я буду її опікуном. Нагляну за Неєю. І живемо ми поруч. І потрібно щось вирішити з твоєю безпекою. Їй же не так давно квартиру знову відкрили. Сигналізація врятувала.

— Швидше маскування дверей у спальню.

— О, так. Маскування рівень Бог. Поки пальцем не покаже, де двері, ніхто не може знайти.

— Так, гаразд ти лестиш. Рукою по стіні проводиш і знаходиш мікрощілину. Тільки й того, що ніхто не знав, що є друга кімната. І стіни не перевіряв. А вікна міняти занадто дорого!

— Це вже не твої турботи, — сказав шеф. — Дім, сьогодні переробиш їй документи.