Глава 4.

Через тиждень мені зателефонував Діма.

— Дуже зайнята. Потрібна нам на виїзді.

— Можу за годину, не раніше.

— Добре, за годину за тобою прийдуть.

В управлінні явно хотіли, щоб я приїхала одразу. Бо мені одразу висловили, що мене довелося чекати довго.

— У мене, між іншим, є робота, за яку мені платять.

— За цю тобі теж платять. І взагалі могла б одягнутися пристойніше. Тіло знайшли в бізнес-центрі й обшарпанців туди не пускають. Навіть якщо вони приїжджають з експертами.

— Я вас узагалі не знаю і не розумію, чому раптом ви мені хамите.

— Я детектив і буду вести справу щодо цього вбивства. І всі чекають тільки на тебе. Але не впевнений чи потрібна ти нам взагалі.

— Ну до побачення, — сказав і розвернулася, пішла на вихід.

— Неяда, зачекай! — крикнув Дмитро. — Степан ти ідіот!

— Повністю з вами згоден, — сказав Гліб, голова криміналістів. — Мені байдуже, як вона одягнена. Мені потрібні її унікальні очі. А взагалі-то тобі мали заплатити ще за минулий раз, за консультацію. Самі ми б довго возилися і колодязь не відразу б знайшли, якщо взагалі знайшли.

— Зайду-но я в бухгалтерію, — сказав Діма і кивнув мені.

— Ходімо, люба. Нехай цей сноб наздоганяє. Я тільки хотів уточнити в тебе, де куртка: ти не по погоді одягнена.

Я тільки пересмикнула плечима. Куртка порвалася, коли я одягалася. Відірвався рукав. І довелося просто одягнути стару кофту. Більше з теплих речей у мене нічого не було.

— Нея, — сказав суворо Гліб, — нам працювати на вулиці, а ти роздягнена.

— Порвалася, коли одягалася.

— Іншу б одягнула, — огризнувся Степан. — Чи мамочка не випрала?

У мене навернулися сльози від образи. Степан сторопів від моєї реакції. А в мене сльози просто потекли по щоках. Я відвернула від нього голову і швидко стерла солону вологу з обличчя. Закусила губу і пішла нічого не відповівши. Гліб видав мені запасну куртку криміналіста на час роботи. Завдяки його турботі я не змерзла. Бо морози неждано негаданно вирішили прийти раніше.

Убивство було схоже на нещасний випадок. Але Гліб одразу став питати мене, що я бачу неправильним. Бо навіть для його професійного погляду смерть була випадковою. Я доторкнулася до рота, коли дивилася на труп. Він упав з висоти спиною вперед і обличчя було цілим.

— Нудить?

— Ні. На обличчі нічого не бачите? Там сліди від рідини, яку коли вдихаєш, засинаєш. Велика концентрація. Не поскупилися.

— Звідки ти знаєш, який вигляд має слід від сонника? — запитав Степан.

Я показала йому на синець на обличчі, він майже минув, але ще був трохи видно.

— Вломилися у квартиру. Накрили обличчя ганчіркою з таким зіллям. Я тоді не вдихнула. Але потім у дзеркалі бачила такий самий колір і слід від ледь помітного опіку. Але в мене він був менш виражений, ніж у нього. І за запахом у мене зілля було слабким. А тут колір на обличчі насичений синій. Але поступово тане. І через годину вже нічого не буде. І хто б стрибав спиною назад?! Можете собі це уявити? Бачила кількох самогубців, на щастя, вижили. Так вони завжди обличчям уперед стрибали.

— Де ти встигла? — запитав Гліб.

— У школі інтернаті. Одна дівчина стрибала через нерозділене кохання. І один хлопець, не знаю чому. Дівчина переломом ноги відбулася. Хлопець сильніше поламався, але вижив. І в нього на лівому плечі шматочок чужої енергетики. Напевно волосся.

Ще через п'ятнадцять хвилин до нас підійшло ще два детективи. Вони виявилися магами, і вбитий був маг. Гліб розповів, що вдалося виявити. Він зміг зібрати мікрозалишки сонної речовини на шкірі та стороннє волосся. Маги на мене подивилися спочатку гидливо. А коли їм сказали, що це я побачила, то з цікавістю.

Я уважно подивилася на магів зблизька, вивчаючи їхню енергетику, і подивилася після цього на мага. Навіть окуляри зняла і присіла поруч із тілом.

— Що там? — запитав Гліб.

— Я просто тільки зараз звернула увагу. Є з ким порівняти. У магів є дещо спільне в енергоструктурі. У нього тут вирваний великий шматок у районі серця. І так само було в того трупа, що голову відрубали й знекровили.

На мене всі здивовано втупилися. А потім маги помітили мої очі. Я швидко одягла окуляри назад.

— Щось ще бачиш? — запитав один із магів.

— Крім того, що в нього вирвали шматок тонких тіл? Його ще перед цим приспали, а потім вирвали і штовхнули з даху. Дивно, що на нього так швидко подіяв сонник... йому мали притиснути тканину й утримувати. А він великий і за ідеєю не слабкий.

— Він знав нападника, — сказав маг, який досі мовчав. — Ми забираємо тіло і справу. Дякую за інформацію.

Довелося повертатися Глібу і Степану ні з чим у відділок. Благо мене згодились підвести до будинку.

— То що з твоїми батьками?

— Немає в мене нікого. Я одна живу. На новий одяг не встигла ще толком заробити. Довелося терміново ставити нові двері і сигналізацію на квартиру.

— Вибач.

Я просто кивнула і пішла додому. Знову засіла за проект. Благо зараз роботи вистачає. І я можу цілими днями працювати. А куртку замовила наступного дня з доставкою до квартири. Щоправда на більше, нових речей я не наважилася. Поставила собі за мету все ж таки накопичити на новий ноутбук. І потрібно відкладати на навчання. Не так довго залишилося до платежу. А в мене мало відкладено. Зараз майже все йде на навчання. Ще через тиждень знову зателефонував Дмитро.

— Сильно зайнята?

— У міру. Знову труп?

— Ні. По твоїй справі. Потрібно впізнати другого нападника. І тобі протягом години мають гроші прийти за консультації нам. Три платежі.

— Хм, три?

— Ну перший раз ти нам узагалі життя врятувала. Я наполіг, що тобі мають компенсувати те нервування.

Пілікнули повідомлення. Я побачивши загальну суму ледь не розплакалася від щастя. Хоча ні все ж розревілася.

— Ти чого?

— Тут багато прийшло в підсумку.