Глава 2.

Каву я цідила повільно і без цукру, намагаючись не дивитися в зал. Через годину дістала подивилася на лінзи. Свій ліміт я вже вичерпала і щойно їх дістала заболіла голова. Мабуть буду вчитися не дивитися чоловікам нижче пояса. Вирішила наостанок ще замовити собі десерт і фруктовий і чай. І поки його їла помітила групу чоловіків, не в білому одязі. Люди на них косилися з відвертим острахом. А через мій невеликий досвід спілкування з братами Томом і Тімом вирішила, що вони з якихось органів правопорядку.

Сидять від мене через столик. Обговорюють щось під щитами, щоб не підслуховували їх. Але вони явно нервують. Дивляться по сторонах, щось шукають. Я трохи приспустила окуляри й насупилася. З магією я посередньо вмію працювати. Як артефакт активувати знаю і все. В інтернаті магії не навчали зовсім, навіть якщо магія є.  А від стіни тягнеться димка газу. Не отруйний у тій концентрації що є. Насупилася, розглядаючи газ, схоже хтось помер. Подивилася звідки йде, зі стіни. Попросила рахунок. Але варто було мені розплатитися, хлопці з органів підсіли до мене. Я повернула окуляри на місце.

— Що потрібно від студентки академії мистецтв? — запитала спокійно, злегка втомлено.

— Скажи, дівчинко, що ти забула в чоловічому барі? — запитав один із хлопців.

— Знайшла б приторно рожевий пішла туди. А так поблизу був тільки цей. Але, мабуть, поки вони імідж не змінять, більше не повернуся. А що так? Заважаю?

— Ні, — сказав інший чоловік, пильно дивлячись на мене. — Але ти дуже уважно дивилася в ту стіну. Чому?

— Не можна чи що? Ну дивилася і що з того. Ви взагалі сидите нервові й навколо вас люди нервують.

— Ми шукаємо одну людину.

— Труп чи що шукаєте?

Моє запитання їх спантеличило.

— Чому ж труп? Цілком живого. Він просто не прийшов.

— І судячи з трупного газу і не прийде.

— Так! Я ж казав смердить, — подивилася на чоловіка, який пожвавився, великий м'язистий, і перевертень. — Ти теж чуєш?

— Бачу, — сказала спокійно.

З мене стягнули окуляри. І здивовано подивилися в мої очі.

— Несподівано, — сказав один із чоловіків.

— Ні, я не сліпа, випереджаю запитання. Просто бачу по-іншому.

— Хм, правду каже, — сказав чоловік, який досі мовчав. — А навіщо окуляри?

— Щоб менше шарахалися і не витріщалися. Якщо що газ іде з-за тієї стіни. Там внизу вентиляційний отвір, напевно, йде з низу.

Мене потягли до стіни. Я насилу могла йти через офіціантів. Погляд сам собою опускався вниз. А коли підійшли до стіни, виявилося, що газ іде по низу і з-за повороту. Куди я і вказала. Довелося пройти віп зал, у якому збиралася група чоловіків у білому. Я впала в ступор. Офіцери мене взяли під лікті і буквально понесли крізь зал.

— Ти чого застигла, чоловіків не бачила?

— Вони всі в білому, — прошипіла я. — А для мене білий відсутній. Я його не бачу, особливо в одязі.

Хлопці застигли і, здається, до них дійшла моя скутість.

— Він для тебе прозорий?

— Так.

— Жесть. Влипла ти дівчинка.

Вивела їх коридорами до підвалів і там до каналізації. І знову застигла.

— Що таке?

— Страшно, там щури великі.

— Нічого не чую, — сказав перевертень.

Подивилася на нього роздратовано. Хлопці переглянулися, і перевертень підхопив мене на руки й поніс далі на руках і йшов першим. Власне моя допомога вже була й не потрібна, попереду вже було чути навіть моїм нюхом сморід розкладання.

— Він сьогодні був ще живий!

Я хоч і чіплялася за оборотна вивернулася подивитися в низ.

— Що скажеш окастеньках?

— На підлогу не стану, взуття роз'їсть. Ваше тільки попсує.

Хлопці переглянулися.

— Можеш ідентифікувати що це?

— Звичайна кислота з долею магії. У шкільному наборі хіміка продається. Щоправда, там у малій дозі й тільки кілька опіків зробити. А тут багато літрів дорослого чоловіка розчинити практично повністю он навіть щури обпеклися і не лізуть. Ну не живцем і то добре. Зазубрини на кістках усе ще видно, ножик армійський із зубцями як у вас на халяві, така сама модель. Тільки ваш чистий і практично ідеальний. А той із маленьким дефектом є невеликий скол, і він залишив відмітини на під'язиковій кістці.

— Ти це все бачиш у такій темряві.

— Я в темряві краще бачу, ніж при світлі, це моя особливість.

Спасибі перевертню, вони мене не спускали з рук весь час їхнього тут дослідження місця злочину. Я на скільки могла описувала, що бачу і фізично, і енергетично.

— У мене таке відчуття, що з нами натовп експертів в одному флаконі.

— Я не флакон, — тихо огризнулася.

Я вже втомилася і хотіла додому.

— Це образне порівняння, крихітко. Ти така солодка зі своїм запахом невинності.

Почервоніла, відчула це по жару на щоках і вухах.

— Маркусе, не псуй дівчинку. Вона ще занадто юна.

— Я додому хочу.

— Поки що рано. Ми ще не закінчили, а криміналістів і своїх експертів викликати не можемо. І нам потрібно закінчити нашу роботу.

— Я втомилася, хочу їсти і на мене чекає моя робота. Я взагалі-то сьогодні не їла нічого, крім одного десерту після іспитів.

— І на кого ти вчишся, красуне моя найлегша? — вирішив відволікти мене Маркус.

— Дизайнер поліграфії. А так малюю багато чого. І за мене мою роботу ніхто не зробить. І навчання мені не оплатить.

— А батьки?

— Я сирота, напевно. Немає в мене нікого.

— Так, це ти сирітка, якій наш мер квартиру подарував. І ти врятувала школу інтернат від газового вибуху тричі. Казали ти відчула газ.

— Вихователі сказали не говорити, що бачу, і виправляли мене що не бачу, а відчуваю. І часто виставляли мене взагалі майже повністю сліпою.

— Навіщо Нея?

— Не знаю. Коли ми підемо? Чи почекаємо поки нас теж уб'ють?

— Не жартуєш. Обґрунтуй.

— Газ, не має запаху, не запалюється. Тільки удушення, остання розробка військових. Останнім часом дивлюся військові передачі вечорами. Загалом якщо до вас не дійшло, пустили саме цей газ. Або максимально схожий. Заповнив поки що вам до пояса. Йде звідти, звідки ми прийшли.