Частина 2

Страх.

Страх притаманний кожній людині. Одних людей він зближує, інших роз'єднує. Хтось ризикує, а ще хтось тихо сидить і чекає свого часу. Одні не знають, що творять зі страху, вдаряються в нерозсудливість, інші – стають поміркованими, знаходять вихід. Страх керує нами та впливає на наше рішення, навіть якщо ми цього не усвідомлюємо.

Колись люди з чарівними здібностями жили в мирі та злагоді зі звичайними людьми. Але багато хто з магів почав зловживати своєю силою, несучи в цей світ зло та біль. Люди, які завжди отримували допомогу від чарівників, раптом почали їх боятися й віддалятися від них. Це призвело до злиднів та хвороб. Найгіршим звіром на землі стала сама людина. Страх перед чарівниками став таким сильним, що люди почали шукати ворогів одне в одному.

Один добрий чарівник співчував людям та жалів їх. Він розумів, що люди, раніше усміхнені й добрі, раптом почали приносити себе та інших у жертву, грабувати та лицемірити. Чарівник усвідомлював, що це може поглинути їх назавжди, знищивши людство. І він вирішив принести себе в жертву заради добра та порятунку людей.

Він зібрав усіх чарівників, які жили на острові Атлантида, і вибрав із кожного братства найкращого. Чотирьом вибраним чарівникам із плеяди вогню, води, повітря та землі він указав свій шлях. Атланти розійшлися на чотири сторони світу. Вони довго йшли до просторів, на які їм указав учитель. У певний день усі перебували на своїх місцях. Сам же вчитель зі сходом сонця прийшов у пустельне місце й розставив навколо себе на віддалі чарівників острова. Утворений довкола вчителя живий квадрат дивився своїми кутами на віддалених від рідної землі магів-атлантів. З першими променями сонця, що впали на землю, вчитель почав сяяти, вбираючи променистий світанок. Що вище підіймалося світило, то яскравішим ставало світло, віддаючись життю на землі. Раптом чародій засяяв, як сонце, засліпивши учнів-магів, які на нього дивилися.

Атланти, які стояли в замкнутому квадраті, одночасно з атлантами, які перебували в різних сторонах світу, підняли кожен свій посох, наче ними рухала одна сила, і з розмаху вдарили ними об землю. Тримаючись за палицю, кожен вимовляв відоме йому єдине заклинання. В атлантів, віддалених від дому, ставалися предивні чудеса: в одного з них посох укрився кригою, у другого аж почервонів від жару, у третього затремтів, а в четвертого атланта кружляв у руках. Невидима людському оку енергія з усіх боків світу сходилася до чародія, який стояв у центрі чаклунства. Від неймовірно яскравого світла, що линуло від учителя, учні опустили голови. Щойно світло згасло, вони побачили вдалині на місці наставника скляну піраміду, що підіймалася вгору. Піраміда росла, уперто вбираючи в себе енергію, наближаючись до учнів. Самісінького піку вона сягнула, коли сонце дійшло до найвищої точки й почало опускатися.

Скляна піраміда була велетенська, крізь неї виднілося все, що було на протилежному боці. Вона ввібрала в себе все найчистіше й найпозитивніше від природи, всотавши й душу чарівника. Ця піраміда принесла мир і добро в Атлантиду. На острові ніхто вже не міг чинити лиха. Люди почали допомагати одне одному, доброта й радість повернулися на острів, позбавивши атлантів ненависті та хвороб.

Невдовзі атланти вже не потребували їжі, одягу, даху над головою – усього було вдосталь. Атлантида почала розвивати свій флот, щоб нести у світ добро, допомагаючи іншим людям. На кораблях завжди були присутні чарівники Атлантиди, вони захищали добродушних атлантів, які не мали чарівної сили, від чаклунів. Люди Атлантиди без чарівних здібностей легко могли впоратися з труднощами людей, які втратили розум від голоду, адже були набагато вищими й сильнішими. Мешканці інших земель, куди прибували приязні острів’яни, поступово почали змінюватися. Їм давали їжу, одяг, нові знання. Тепер вони могли самотужки обробляти поля, сади, правильно збирати врожай, зберігати його й розподіляти самостійно, без допомоги добрих і безкорисливих острів’ян.

Багато держав почали успішно розвиватися. Землі, що мали вихід до води, почали створювати власний торговельний флот. Пізніше, налагоджуючи ринок між державами, стали обмінюватися тими предметами, що були рідкістю в тій чи іншій країні.

Звісно ж, усього зла атлантам в інших землях здолати не вдалося, зосталося багато лихих людей і чародіїв, які заздрили, крали та вбивали, жадаючи влади над іншими. Таких зловмисників суворо карали – і вони почали коїти свої злочини приховано.

Злі чаклуни, які сховалися від очей чарівників острова, шукали, як прибрати до рук те, що створили атланти, аби безроздільно владарювати над людьми. Тільки скляна піраміда пантрувала, не підпускаючи злих чародіїв до острова. Той, хто спробував потрапити на острів зі злими думками чи лихими намірами, гинув, ледь наблизившись до морського кордону Атлантиди. Лиходія накривали темні хмари й убивала блискавка.

Якось, коли черговий раз атланти попливли в землі Греції обмінюватися товарами, на ринку до них підійшов чоловік і розповів про підготовку до злочину:

– Шановні атланти, до мене звернулася жінка і просила передати вам, що потребує допомоги. Її чоловік – лихий чародій, він збирається знищити своїх дітей.

Було вирішено не гаючись іти до домівки нещасної жінки. Випадковий перехожий став провідником, указуючи шлях атлантам і отримавши за це винагороду.

Повертаючись додому, Кронос був щасливий: його мрія невдовзі мала здійснитися, нагострена сокира в руці чекала свого призначення. Коли чаклунові лишалося пройти якихось пару будинків, він побачив, як із-за повороту з’явилися атланти. Їхній провідник указав рукою на будинок Кроноса. Чаклун кинувся до своєї хижі, щоб сховатися там і здійснити задумане. Він не встиг добігти до дверей. За кілька кроків од нього в стіну вдарила електрична плазма, пошкодивши її силою розряду. Вчасно виставивши захист, він устиг блокувати чаклунство, що мало б знерухомити його. Аби Кронос не міг потрапити в будинок, його знову атакували. Пучки електричних плазм, потрапляючи в його захисне поле, відкинули чаклуна від дому. Він ледве встигав ухилятися від смертельних атак.