Санта Клаус

ПРОЛОГ

Однієї з новорічних ночей я несподівано прокинувся. Було відчуття, що саме зараз має статися щось важливе в моєму житті. Увійшовши до сусідньої кімнати, де стояла новорічна ялинка, я побачив, як під неї Санта Клаус склав подарунки моєму синові. На жаль, у доброго старого не було вільного часу поспілкуватися зі мною, оскільки ніч коротка, а йому потрібно було ще встигнути доставити подарунки іншим дітям. Я запропонував свою допомогу, і він люб’язно погодився. Для мене бачити Санта Клауса – це вже було диво. Але мені пощастило більше, я зміг покататися на його швидкісних санях та побачити північних оленів, які літають.

Мене завжди цікавили питання, чому щороку Санта Клаус дарує дітям подарунки? І чи правда те, що йому допомагають у цьому ельфи? Як олені із санями можуть мчати по небу?

…Закінчилася ніч. Подарунки чекали на своїх нових власників. На знак подяки Санта запропонував мені здійснити одне бажання. Мій інтерес був вищий за усілякі матеріальні блага, і я попросив розповісти те, що мене так давно цікавило. Санта Клаус повідав мені свою історію, якою я хочу поділитися з вами.

Ця історія почалася в одному з Кельтських лісів. Санта Клаус був тоді ще зовсім юнаком років тринадцяти. Високий, світловолосий, веселий хлопець, який прагнув до знань, і життя якого в один день круто змінилося…

Величну тишу лісу раптово порушив дзвінкий сміх. Поміж дерев біг хлопчик, тримаючи напіврозкритими долоні, над ними випромінювалося світло у вигляді півмісяця. У чарівному сяйві сиділо пташеня і голосно щебетало, змахуючи ще неопереними крильцями. За хлопчиком летіли батьки малюка, який випав із гнізда. Оббігши навколо дерева, він високо підняв руки. Світло, що випромінювали його долоні, понесло пташеня вгору і плавно опустило в гніздо.

На вдячне щебетання птахів хлопець усміхнувся і вигукнув:

– Завжди радий допомогти! – щасливий, що зробив добро, Санта попрямував додому.

Забігши в будинок, юний чародій схопив окраєць хліба, налив молока в кухоль і взявся за обід. Поївши, він розвернувся на лавці, сів, схрестивши ноги, поклавши перед собою руну. Руни за повір’ями чарівників пішли від спочилої під водою землі Пацифіди, вони несли в собі мистецтво чаклунства. Провівши долонями від руни до свого обличчя, Санта уважно вдивлявся в камінчик зі знаннями. Приємне легке блакитне світло замерехтіло від символів, огортаючи його обличчя. Лише люди з чарівними здібностями могли бачити це світло: у ньому виднілися письмена, і вони могли їх читати. Це були знання чаклунства! Дід завжди повторював хлопчику, що лише знання допоможуть йому стати великим чаклуном. Мистецтво та досвід старого Віллема, які він передавав онукові, закріплювалися на практиці. Її хлопчик завжди чекав із нетерпінням. Щоб приступити до практики, він довго і ретельно відточував отриману інформацію. Старий навчав слухати і слухатися старших, бо їхні знання – безцінні.

Виховував Санту дід. Будь-які спроби хлопця дізнатися бодай щось про батьків не мали успіху. Хлопчик помічав, що його питання завдають старому лише біль і тугу. Жили вони вдвох у хатині, що була на краю лісу неподалік села. Їх називали знахарями. Вони допомагали людям, зцілюючи їх та домашніх тварин від хвороб. Не обділяли вони увагою і лісових жителів. Кельтські ліси були багаті на лікувальні трави, тому в дідуся та онука ніколи не виникало проблем із відновленням здоров’я в пацієнтів.

Настав вечір. Санта приготував вечерю та накрив на стіл. Незабаром додому прийшов дід. Висохлий високий старий з довгим сивим волоссям і короткою бородою неквапливо сів за стіл. Поївши, вони почали перебирати трави, які приніс старий. Сьогодні настала черга Санти варити узвар. Людина, яка вип’є це зілля, набуде величезної сили. Розминаючи свіжі трави в ступі, він намагався робити все так, як прописано в руні, поступово підкидаючи листя, настояне на кислому молоці. Хлопець усе робив самостійно, лише пильний погляд старого стежив за точністю приготування зілля.

Надворі була ніч. Поставивши невеликий казанок на вогонь, Санта уважно стежив за тим, як грілася рідина, отримана в результаті віджиму рослин.

У двері постукали. Старий, насупивши брови, перевів погляд у сторону звуку, що доносився. Приготування зілля не повинно перериватись, інакше все зійде нанівець. Оскільки Санта був зайнятий, піднявшись на втомлені ноги, Віллем пішов відчиняти прибулим гостям. Відсунувши засув, старий відчинив двері. На порозі стояла стривожена заплакана дівчина. Її погляд метнувся по кімнаті, шукаючи Санту. Побачивши, що він зайнятий і не повертається, вона підвела очі на старого, який стояв перед нею.

– Вибачте за пізній візит. Допоможіть, мого батька поранили, – звернулася дівчина до Віллема, – на нас напали, викрали молодшого брата. Батько намагався захистити нас, але люди з гострими вухами виявилися сильнішими. Вони також забрали дітей з інших будинків. Там є загиблі, – скоромовкою промовила вона. Від почутого тіло старого напружилося, обличчя посмутніло, а очі забігали, вдивляючись у темряву.

– Ти впевнена, що вони мали гострі вуха? – ця новина неабияк збентежила Віллема.

– Так, я їх так само бачила, як і вас!

– Не відходь від порога. Зачекай! – старий зачинив двері.

– Ти все чув? Забирай з вогню казанок, збирай вузлик, – звернувся дід до онука.

Поки Санта складав лікарські трави, дід поліз на полицю – там зберігалися зілля та порошки, якими вони практично не користувалися. «Що за гостровухі, навіщо їм діти, чому так змінився дід?» – багато питань промайнуло в голові юного мага. Однак не встиг Санта вгамувати свою цікавість питанням, як його випередив Віллем.