Випуск перший. ЗВАНИЙ ОБІД.

Валерій із першим для «Всесвітнього путівника» позаземним мешканцем повернувся хвилин за п’ятнадцять. Ярик за цей час навіть встиг задрімати, розвалившись на розкладачці. Перехід через портал сильно підкосив його, і навіть таблетки не виправили ситуацію. А якщо ще врахувати, що він узагалі любить поспати, то дивно, як він не вирубився одразу після прибуття.

— Знайомтеся, це Шлавік, — першим зайшов до кімнати учений.

— Пивіт, — дуже невиразно й явно з труднощами вимовив місцевий мешканець.

— Це якийсь жарт? Його справді звати Шлавік? — одразу активізувалася Соня, спрямовуючи літаючу кульку на аборигена. Той безцеремонно витріщався на дівчину, уважно її розглядаючи.

— Їхня мова дуже складна і більше нагадує рик, змішаний із різними гортанними звуками, а ім’я цього ілліта настільки складне у вимові, що найближче співзвучне — це Славік. Але через те, що їхні язики значно коротші за наші, деякі звуки й літери вони просто не здатні вимовляти, тому ми й дали йому ім’я Шлавік. Він і не проти. Він один із перших тут почав вивчати нашу мову й досяг у цьому значних успіхів… за місцевими мірками.

Валерій хоч і був украй невдоволений туристами, що звалилися йому на голову, але зайвий раз побалакати він любив. Тим більше, коли тема така цікава й благодатна, як позаземні цивілізації.

— Пивіт, — знову повторив місцевий ельф. Хоча з класичним ельфом у нього майже не було нічого спільного.

— Вітаю тебе, представнику славної раси іллітів, ми щасливі бути тут і дуже раді знайомству, — підскочив із розкладачки Ярик, який прокинувся й раптово побачив перед собою Шлавіка. Попри слабкість і запаморочення, він не міг дозволити комусь іншому першим доторкнутися до цього екземпляра.

— Повільніше, — роздратовано кинув Валерій, — таку швидку мову йому важко сприймати.

— Привіт… Мене… звати… Ярик… — простягнув руку для привітання ідейний натхненник «Всесвітнього путівника».

Ілліт, одягнений у таку ж рясу, як і трійця, витяг уперед короткий рукав без передпліччя, і з-під тканини назовні вилізли три коричневі щупальця. Вони з неприємним чваканням обвили долоню людини, але Ярик навіть оком не кліпнув. Його захлеснув захват від першого контакту.

— Ого! — вирвалося в Денчика.

— Рад… пожнайомита, — видав місцевий, насилу спочатку вимовивши щось схоже на літеру «р», і дивно зиркнувши на кучерявий чуб Ярика.

— Чудово, ось ви й познайомилися… Ми зі Шлавіком ще зайдемо в одне місце, щоб владнати деякі питання з королівською охороною, а потім заберемо вас, розповімо певні нюанси поведінки й підемо на обід до місцевого правителя.

Валерій вийшов із кімнати, Шлавік ще раз уважно оглянув Соню з ніг до голови й пішов слідом за вченим.

— Шика-а-арно! — захоплено вигукнув Ярик. — Ви бачили його? Це ж щось неймовірне. Соню, ти зняла його на повний зріст?

— Звісно.

— Ану, дай мені окуляри, я хочу прокоментувати побачене. Типу як довідку зробити.

— Пане ідейний натхненнику, а чи дозволите ви мені зачитати технічну довідку про зовнішність місцевого мешканця? — трохи відсунулася від хлопця дівчина, притискаючи окуляри ще ближче до очей, ніби оберігаючи їх від чужих рук.

— Так, звісно, — легко погодився Ярик. — Хоча моїм голосом було б краще.

— Я теж умію добре говорити.

Дівчина вивела на передній план зображення Шлавіка, кілька разів прочистила горло й заговорила чітким і милозвучним голосом, який разюче контрастував із її звичним невдоволеним тоном.

— А ось і перший представник позаземної цивілізації, з яким мав щастя контактувати «Всесвітній путівник». Шлавік, як його прозвали наші вчені, виявився дещо не таким, як ми очікували. Як ви бачите, ілліти значно відрізняються від людей, а з класичними ельфами, як ми думали спочатку, вони майже не мають нічого спільного.

Дівчина виконала кілька маніпуляцій з інтерфейсом, і на зображенні з’явилися цифри.

— Зріст Шлавіка становить один метр вісімдесят дев’ять сантиметрів. Шкіра має світло-коричневий відтінок, волосся або чогось схожого на рослинність на тілі ілліта немає. Чи це особливість лише його, чи всіх іллітів — з’ясуємо пізніше. Череп має круглу форму, як і в нас, але трохи приплюснутий зверху, надбрівна дуга сильно виступає вперед, можливо, щоб захищати очі від прямих сонячних променів. До речі, очей у нього аж три. Два з боків, там, де в людини починаються скроні, що трохи нагадує розташування очей у корови. Третє — по центру обличчя, там, де в нас перенісся. Всі три ока темно-жовтого кольору. Чогось схожого на ніс немає. Рот є, але губ немає. Швидше це просто овальний отвір, наповнений десятками гострих зубчиків. Як нам підказав учений, язик у них удвічі коротший за наш. Також у іллітів є вуха, дуже схожі на наші, і, як у класичних ельфів, вони загострені, але не вгору, а навпаки — донизу. Мочки у них сильно витягнуті вниз приблизно на десять сантиметрів. Загалом більше особливостей тіла іллітів ми не побачили, бо їх приховує парадна мантія від підлоги до самих скул.

— Руки! Скажи про руки! — перебив її Ярик.

— Якраз збиралася! — різко відповіла Соня, повернувши голосу звичні роздратовані нотки.

— Мовчу, мовчу.