Випуск перший. ВІДПРАВЛЕННЯ.

— Соню, довго ще? — наполегливо пролунало питання вже втретє.

— Не квап мене! — відчужено відповіла дівчина, повільно повертаючись до власника голосу з нетерплячкою. — Зараз усе буде.

Вона махнула рукою вбік, ніби проганяючи настирливу муху, і уважно примружилася. Картинка, що відображалася в лівому верхньому кутку окулярів, разюче відрізнялась від тієї, яку вона бачила безпосередньо перед собою. Якщо перед нею зараз стояв хлопець у чорній футболці, чорних джинсах, білих кросівках та в червоній кепці з рівним козирком, то на зображенні в кутку на ньому були рожеві штани з футболкою, синя кепка й яскраво-зелена шкіра. Ну, хоч кросівки так само залишалися білими.

— Ну, що там? — примружившись у відповідь, спитав хлопець.

— Ти схожий на Халка, — з усмішкою відповіла Соня.

— На кого?

— Комікси треба читати.

— Не люблю я їх. Та й читати теж не особливо...

— Воно й помітно. Зараз корекцію кольору відкалібрую, — перебила напарника дівчина, яка дуже любила комікси, на відміну від деяких старовірів. — Ярику, може, залишити тобі рудий чубок? Руді хлопці зараз у тренді, — цілком серйозно запропонувала Соня, тицяючи в повітря вказівним пальцем лівої руки й паралельно обертаючи по колу правою долонею.

— Категорично ні! Залиш мені мій божественний світло-русявий, — гордо промовив хлопець і провів пальцями по кучерявому чубчику, що виглядав з-під кепки.

— Так, камера номер один готова, тепер камера номер два. Не рухайся.

— Окей.

Соня дістала з нагрудної кишені джинсового жилета залізний футлярчик. Підчепивши кришку нігтем із фіолетовим манікюром, дівчина відкрила коробочку, акуратно тицьнула всередину подушечкою вказівного пальця й витягла мініатюрну камеру, схожу на опуклий білий ґудзик. Підійшовши впритул до Ярика, вона встановила мініатюрну камеру йому прямо між очей.

— Так, добре… та не смикайся ти, — дівчина відвернулася й знову почала чаклувати руками перед собою. — Що ж таке з цими новими камерами? Ніби їх збирав та тестував якийся дальтонік, ану подивися на Денчика.

Тепер уже в правому верхньому кутку окулярів з'явилася нова картинка. На ній можна було розгледіти двометрового здорового амбала в чорних високих кедах, джинсових шортах до колін та приталеній майці болотяного кольору. Начебто все нормально, але щетина і зачіска під трійку були помаранчевого кольору. Трохи маніпуляцій з віртуальними повзунками — і волосся набуло природного чорного відтінку.

— Ярику, а тепер покрути головою. Чудово. Камера номер два готова. Тепер камера номер три. Денчику, до мене.

— Слухаюсь!

Двометровий качок із широченними плечима, минуле плавця дається взнаки, підтюпцем підбіг до Соні. Дівчина так само помістила мініатюрну камеру йому між очима і взялася за калібрування. Цього разу вона налаштовувала кольори, дивлячись на своє відображення через камеру Денчика.

Жовті сланці через палець, витатуйовані на лівому стегні Росомаха, та Халк – на правому. Так само на правій руці, трохи нижче плеча, розташуване татуювання щита Капітана Америки. Сіра туніка без рукавів із величезним жовтим написом FREEDOM на животі. Джинсовий жилет поверх неї й безліч різноманітних значків, заколотих біля нагрудних кишень. Масивні комп'ютерні окуляри, каштанове кучеряве волосся, зібране у високий хвіст, та й на довершення образу — великі жовті тунелі в мочках вух.

— Камера номер три готова. Тепер камера номер чотири.

Дівчина дістала з другої нагрудної кишені маленьку скляну кульку й підкинула її вгору. Підлетівши на кілька метрів, приблуда завмерла нерухомо в повітрі. Кілька секунд — і в окулярах Соні з'явилася нова картинка в нижньому лівому кутку. Простора кімната з десятком маленьких круглих коричневих столів і таких самих коричневих стільців; барна стійка в кутку, прищавий молодик, що нудьгує за нею; скляні стіни, через які було видно людей, які снували туди-сюди вздовж кафетерію. Загалом нічого цікавого. Соня ще трохи посмикала і покрутила руками, перебираючи видимі тільки їй налаштування камери, й спокійно промовила:

— Можемо починати, щойно камери один, два і три зіллються з нашою шкірою й перестануть відбивати непотрібні відблиски.

— І довго чекати? — уточнив Ярик.

— Ні, судячи з твого чола, можемо починати за двадцять секунд. Але ж запам'ятайте! У вас між очей дорогі камери. Якщо ви завтикаєте й почухаєте вище перенісся, я за себе не відповідаю.

— У-у-у! Яка ти серйозна, прямо капітан-командир, мене завжди саме такі й цікавили, — грайливо посміхнувся Денчик.

— Знаю! Ми знайомі з твоєю дружиною. І якщо не припиниш ці дешеві підкати, я їй усе доповім, — відрізала у відповідь Соня словами, від яких могутні плечі любителя поплавати трохи здулися.

— Ми тебе почули! Давайте вже починати. Я такий схвильований! — мало не пропищав хлопець у кепці. — Денчику, ти готовий?

— Завжди готовий! — теж трохи збуджено відповів двометровий амбал.

— Встаньте трохи правіше, щоб ззаду було видно людей і табло з розкладом, — промовила Соня. — Ось, добре, тепер можемо знімати.

— Ну що ж, тоді, екшн!