Шаль

Ощасливлений капітан вартових нічого не підозрював, здіймаючись сходами вежі до свого кабінету, коли це крізь бійницю* влетів поштовий голуб.
Як це зазвичай бувало, наклавши послід на стос запилюжених паперів, (пов'язаних з численними проханнями брамників збільшити їм платню), голуб приземлився на спинку стільця, зловтішно витріщивши своє око на двері, в проймі яких саме показалося розпашіле обличчя.
Капітан зненавидів цих поштових птахів (а як наслідок – курей та інших монокулярних) ще з першої зустрічі.
Їх вічно направлене з підозрою око змушувало думати, що вони знають щось зайве, бо ж цьому рум'янолицьому чоловікові було що приховувати.
Якимось тижнем раніше капітан потайки – особливо від птахів – навідався до місцевої кузні, щоб попросити у коваля про одну приватну послугу – виготовити особливо огрядний обладунок. Так, не забув капітан і наголосити про нерозголошення, у властивий йому спосіб – погрозами.
А ось зараз, обережно знявши з лапки голуба свіжоспечений наказ та пробігшись по ньому великими, від жаху сприйняття, очима, капітан почервонів ще дужче.
Він в мить вдав, що забув все, що сталося в тому темному провулку кілька годинами раніше.
Не пам'ятав про товстого чоловіка (він був більшим навіть за самого капітана, черево якого вже ледь протискалося у вузьких переходах захисних стін), що ховався серед гори сміття, а його вимова була такою ж дивною, як і він сам. Авжеж, не було також ніякого незаконного обміну. Геть вилетів з голови і той ласкавий дзвін золота, що до цього момента так приємно грів йому душу. І найголовніше, у своєму скорому зверненні до підопічних, він, звісно, не згадуватиме такі дрібні деталі, як можлива присутність того негідника просто поміж них.
- Чого витріщився! — капітан злісно замахав руками на голуба, щоб той летів геть. — Нічого я не знаю!

Вулиця Пахощів була чи не найсморіднішою вулицею Кенуарда.
Завдячувала вона цьому не так численним волоцюгам, що постійно змагалися з чайками за вкрадену їжу, як великому торговому порту, вздовж якого ця вулиця і проходила.
Його поява в місті знаменувала безкінечний потік золота, а разом з тим, що логічно, – душок спітнілих від виснажливої праці моряків, добротно перемішаний з виразним запахом алкоголю, і як родзинка на тістечку, – щедро приправлений рибним смородом, котрий, здавалося, просочився у саме зогниле нутро дерев'яних будівель цієї промовистої вулиці. 
Нині тут було незвично багацько вартових. 
Відбувалося щось підозріле...
Це помітили і ті нечисленні щасливчики, що отримали дозвіл на пересування нічним містом, і ті, чиї зацікавлені погляди то тут, то там потайки визирали у віконниці, стежачи за метушливими вогниками.
Вартові несамовито носилися по всьому місту, ніхто не розумів причин цьому, але, про вся випадок, стривожені мешканці гарячково барикадували свої домівки.
Наказ був простий, як брехлива правда – приділяти увагу найменшому шурхоту чи писку.
Одним словом – всьому, окрім інших вартових. Саме тому особливо опасистий чоловік у вражаюче великому обладунку, без особливих проблем подолав вулицю Пахощів та звернув у лабіринт з причалів та доків, де вже тіснилися юрми різнорозмірних суден.
Найвідоміше з поміж усіх – судно "Моревлад" – назву якому ретельно підбирав сам Князь Всеволод – велично витанцьовувало на пінних хвилях.
Капітан "Моревлада" на той час роздратовано курив люльку біля трапу, а угледівши, що йому не зустріч суне справжній айсберг, приготувався зіштовхнутися з чималими проблемами, знову...
- Чого вам!? — ревкнув він, швидко шкультигаючи тому назустріч, — Мій корабель уже оглядали, і знаєте що? Після вашого — тут
око капітана нервово сіпнулося. — "ретельного" огляду кудись зникло пів діжки грогу, а ваші колеги хиталися, як ті шлюпки під час шторму! 
Судячи з ваших об'ємів, ви прийшли оглядати діжки з харчами? Еге ж!
Капітан захрипів, мов важкі сталеві двері, затим, саме коли йому назустріч біг вітер, невдало харкнув, а зрозумівши, що сталося, облизав посохлі вуста, додавши:
- Як я вже казав, втікачів у мене нема.
- Це сюдно прямює до Захарії? — твердо поцікавився широченний вартовий.
- І що з того? — кинув у відповідь капітан.
Рука Антоніо Сракотеллі сховалася за спину, чим неабияк занепокоїла співрозмовника, аж той затамував подих та почав неквапливо відступати.
З уважністю кажана, він прислухався до... ЦЕ ДЗЕНЬКНУЛИ МОНЕТИ У МІШЕЧКУ?
Тепер він зробив кілька обережних кроків уперед.
- Мені в один кінець, дрюже. — купець вложив важкий мішечок до рук капітана, той його експертно зважив.
Капітан не міг повірити, але зараз в його руках лежало нове життя.
Тремтяча рука, що уже вишукувала куди б це прилаштувати мішечок, зупинилася. Капітан дещо згадав. Його голова не рухалося, але очі спробували потайки оглянутися.
А якщо десь тут, серед цих підозрілих тихих діжок...або ж на темних палубах кораблів, причаїлося справжнє зло?
Невже до нього дотяглися довжелезні руки антикорупційного відділу, і тепер він буде змушений шукати золото, щоб дати їм хабар, в чергове...
Пройшло кілька хвилин, перш ніж капітан наважився ризикнути. Нічого не сталося і за хвилину після того, як він сховав мішечок до штанів.
- З вами все гаразд? — добродушно поцікавився Сракотеллі.
- Тик... Тобто... так, все добре. Гадаю, якщо з діжок зникне трішки копченого сала з часником, ніхто й не помітить.

Смолоскип, що освітлював потріскані кам'яні стіни невеличкої спальні, також вигравав у ній дивними тінями, які, судячи з усього, хвилювалися не менше, ніж отой, похилого віку чоловік в сніжно-білій рясі.
Він напружено походжав кімнатою і планував свої наступні кроки. Все мало бути зроблено на найвищому рівні.
Проходячи повз стіл, напевно вже в соте, повне тривоги обличчя вчепилося у поспіхом виведені літери на записці.
Стариган щось буркнув, підійшов до розчахнутого наскрізь віконця та поглянув назовні – нічна тиша лісу нагнітала на нього незрозумілі думки. Старий перевів втомлені очі у небо. Там між високих дерев та захмарного неба він встиг помітив розмиту білу плямку, що шугнула донизу.
Очі його примружились в очікуванні, вдивлялися в нечіткі обриси плями доти, доки вона не перетворилися на велику білу сову.
Розправивши свої величні крила, птаха граційно маневрувала між стовбурами дерев, а потім, куди менш граційно, влетіла до кімнати крізь вікно та перекинувши все, що лежало на столі, так-сяк приземлилася на ліжко, в кінці втомлено охнувши.
Старий вийняв з залишку свого сріблястого волосся на голові кілька совиних пір'їн.
- Мінерво, стара ти птаха, багато ж нам справ на старість випало...
Пара бурштинових очей, немов на знак згоди, втомлено поглянули на свою лапку, до якої було прикріплене ще одне повідомлення.
Дід з поспіхом наблизився до сови, відв'язав контейнер від лапки, ледь уникнувши її гострого дзьоба, вийняв звідти скручений в трубку папір,  розправив його, а потім підніс ближче до смолоскипа, щоб зрештою уважно все прочитати. Неймовірно великими літерами там було написано: