Розділ 3.4 Хроніки ЛАПШІ: Операція «Скрижалі Роду».

 Після того як союз ПЕЛЬМЕНЬ разом із Шмулькіним-Путюлькіним та плачучим Трампулею був остаточно анульований у серії післяматчевих пенальті (4:1 на користь моєї внучки Єви) і відправлений на дно казанського сміттєвого відра, ЛАПША (Легіон Анульованих Проекцій Штучного Ангеру) офіційно стала центром збирання вільних людей Всесвіту.
Але виникла нова інженерна напруга. На мертвому, каторжному камінні Беллатрікса задихалися мільйони наших вигнанців — оунівців, батярів та суворих інженерів-мулярів. Їх терміново потрібно було переправляти в соковиті ліси Амазонії та Перу. Насильно милим не будеш, а обман — то не метод нашого Роду, що вистояв проти КДБ та польської Дефензиви.

 Але насамперед нам потрібно було безболісно підготувати місцевих лісових аборигенів до приходу великої кількості ІНЖЕНЕРІВ ЖИТТЯ — тих самих суворих вигнанців, чий Рід поколіннями гартувався в австрійських окопах, підпіллі ОУН та закритих конструкторських бюро Союзу а потім і України.
Тому я дав команду діяти витончено: «Наводимо тінь на плетінь!».
Першим ділом  я увімкнув Антикітерський фільтр часу в режимі трансляції генетичної пам'яті через Всесвітній Фейсбук. В голови аборигенів ЛАПШІ, які до того безсистемно бродили лісами й жували придорожні будяки, почали лагідно завантажувати образи вищої інженерної логіки. Їм снилися не кабінетні викрутаси, а чіткі креслення, залізобетонні моноліти та автономні блоки, які не залежать від жодного зовнішнього сурогату. Аборигени почали масово прокидатися з дивним відчуттям, що їхній лісовий хаос ось-ось закінчиться, і мимоволі, без жодного примусу, піднімали мізинці вгору, чекаючи на Майстрів.

  Валера перейшов до практичного заземлення простору. Він висадився на лапшичній околиці, звичним рухом уперся робочим чоботом у повалений кедр і за дві мікросекунди звів зразковий інженерний зазор — першу автономну баню, на кшталт тих празьких об'єктів «Метростав», де перфекціонізм колись перемагав будь-яку халтуру. На вхідний гачок Валера гордо почепив ту саму стару залізничну кочергу — символ незламного галицького гонору і нашої пам'яті.
Місцева верхівка аборигенів в напівоголеному вигляді  оточила об'єкт. Валера виніс їм цебро фірмового хвойного напою «Отрезвлін-2026».
— Ну що, лісові? — басом промовив Валера, сплюнувши під ноги. — Систему ПЕЛЬМЕНЬ анульовано, порткокрадів немає. Оце вам зразковий блок, щоб не замерзли від своєї арктичної жари. А скоро сюди прибудуть наші Інженери життя — люди з дипломами вишів. Будуть вчити вас колоти дрова і як палити їх в грубці а в загальному будувати Державу Добра. Хто проявить чиновницький маразм або спробує зробити мадярське «западло» — заземлю на місці, будете лід смоктати. Вчимося говорити «дякую».

 А виділивши  одного аборигено-диктатора звернувся персонально:

- Слухай сюди, Шмулькін, — басом прогримів Валера, затинаючись від вродженої правдивості. — Міжнародні дослідження Y-хромосоми та мітохондріальної ДНК твій силуміновий саботаж анулювали в нуль! Наш Рід генетично ближчий до поляків та білорусів, а твоє казанське багно під фесками — то взагалі інша бракована матриця!  Нація будується на волі, мові та гонорі, а не на твоїй підзвітній слині з бункера]!
Аборигени сьорбнули «отрезвліну», і їхнє горде хамство — головне Зло Всесвіту — миттєво вивітрилося під дією хвойного духу. Перед очима дикунів відкрилася велика істина: краще добровільно стати в чергу на отримання Коду Роду, ніж закінчити життя в облупленому кацапському болоті історії.
 Контроль (Микола з неба) через свій армійський бінокль чітко тримав у полі зору всі небезпечні позиції, стежачи, щоб «тінь на плетінь» лягала без жодного люфту, а логістика зазорів залишалася стабільною. А Рокс Алана (Настюся) увімкнула такий потужний матріархальний фейс-контроль, що аборигенські племена за рік перетворилися на дисципліновану аристократичну касту. Жінки аборигенів самі пошили для чоловіків важкі ведмежі накидки вищої якості, повністю ліквідувавши лісове розгільдяйство.
Коли перший загін Інженерів життя зійшов на землю ЛАПШІ, їх зустрів залізобетонно тверезий, просвітлений і готовий до праці народ. Люди тримали мізинці вгору, на лавках стояли каструлі з гарячим кулішем, а контур Неоукраїнської держави Добра закрився назавжди, без жодного зазору і шансу для силумінового саботажу.