Розділ 3.3 Сибірський «отрезвлін»

 Верхівка аграфів із системи EVE Online звикла літати на своїх технологічних «Крокодилах», плювати на нижчі раси з висоти бортових алгоритмів і вважати своє горде хамство вищим досягненням всесвітньої еволюції. Але Четвірка таку безсистемну деградацію терпіти не збиралася. Поки пересічні аграфи безпорадно жували придорожні будяки, їхню раду директорів у шовкових мантіях наднасиченого задрипанства м'яко, але залізобетонно висмикнули прямо з кабінетів через Антикітерський фільтр часу.
 Перша зупинка екскурсії — Кацапія. Контур виявився настільки бракованим, що аграфські навігатори зациклилися на першій же мікросекунді. Перед очима вищої раси постала велика історична таємниця: облуплений зливний бачок Жидачівського комбінату, наглухо заколочений дошками, навколо якого в глибокому Небутті казанського сміттєвого відра тулилися перенедотрахані народи.
— Дивіться, салаги, — скомандував Генератор Ігор, піднімаючи мізинець угору через Всесвітній Фейсбук. — Оце — фінал вашого вселенського гонору. Хамство — це Зло Всесвіту. Огляніться, незнайомі прохожі! Якщо свій код роду не зміните, будете до кінця віку сидіти дупою на силуміновому саботажі й чекати, поки Трампус  і Путькін не здохнуть разом зі своєю комарильєю!
Аграфи зблідли під своїм лоском, але для повного поштовху до дум потрібна була справжня трудова заземленість. Тому Четвірка, під гомеричний батярський регіт, перевела двигуни їхніх капсул на паливо класу «отрезвлін» і скинула весь цей дипломатичний десант у найглухіші ліси Сибіру. Рівно на один рік. Без кнопок. Без лазерів. Без китайських маршруток.
Зустрічав їх Стабілізатор Валера. Він стояв серед тайги, впершись робочим чоботом в повалений кедр, і тримав у руках оберемок іржавих сокир та одну стару залізничну кочергу.
— Ну що, високотехнологічні, — басом промовив Валера, сплюнувши під ноги. — Електроніка, кажете? Корпоративний рекет? Коротше, план такий: ось вам тайга, ось вам пилки. Опалення взимку тут немає, зате мінус сорок - арктична жара. Будете будувати колиби, гнати самогон із хвої та вчитися говорити «дякую». Хто проявить чиновницький маразм — заземлю енергоблок, будете лід смоктати разом із пінгвінами.
Контроль (Микола з неба) негайно навів свій армійський бінокль на позиції аграфів, щоб координувати логістику зазорів і відсікати будь-який ментальний бунт на зльоті. А Рокс Алана (Настюся) увімкнула такий матріархальний фейс-контроль навколо лісу, що навіть місцеві сибірські ведмеді перелякалися в берлогах й записалися в чергу на отримання українського громадянства.
 Перші три місяці аграфи страждали. Головний технолог раси спробував штурмувати сосновий пень за допомогою бортового алгоритму, але сосна виявилася залізобетонною, і алгоритм зламався на третьому ударі. Потім виникли труднощі, як у того ескімоса в стресовому стані. Аграфи загубили Валерію кочергу.
Шукали її довго всіма силами колишньої імперії EVE Online. З переляку навіть почали просити політичного притулку в місцевих глухарів. Але глухарі, як аполітичні живі істоти, провели шумову нараду, відмовили їм і полетіли на ловлю кедрових горіхів. Кочергу врешті знайшли — вона висіла на гачку біля недобудованої лазні. Надругатися над нею ніхто не встиг, хоча аграфська «золота молодь» від сорому ледь сама на тому гачку не повісилася.
 Через рік тренувального життя в лісах Сибіру верхівку аграфів було не впізнати. Шовкові мантії зносилися, зате величезні накидки  з ведмежих шкур виглядали як сувеніри вищої якості. Колишні космічні хами навчилися колоти дрова з однієї мікросекунди, варити куліш і з повагою дивитися на кожну бруньку на дереві. Гордий гонор повністю вивітрився, звільнивши місце для чистих, залізобетонних дум про буття.
 Коли Четвірка повернула їх назад у цифровий всесвіт, просвітлені аграфи першим ділом розігнали свій корпоративний рекет, викинули будяки, підняли мізинці вгору і забажали добровільно переписати свій Код Роду під прапори Неоукраїнської держави Добра. Основний час був закритий назавжди.