Розділ 2.10 Союз ПЕЛЬМЕНЬ та крах співочих ідолів.

 І знову мій внутрішній Генератор увімкнувся на підвищені оберти — шалено хочеться дорости до масштабів Всесвіту і стати одноосібним Президентом великого союзу ПЕЛЬМЕНЬ. Назва звучить суворо, чисто по-москальськи, наче витиснута під дулом колишніх порткокрадів. Ох і не люблю я це теперішнє зібрання алкоголіків, матерщинників та силумінових воєвод із пихатими мармизами зарозумілих бевзів! Колись у тій імперії були розумні люди — інженери та технарі радянського гарту. А де вони тепер? Або вбиті кабінетним режимом Путькіна-недожера, або вчасно катапультувалися з концтабору Росія у вільні світи, закривши за собою зовнішній контур.
Я вже було затупив, гарячково міркуючи над картою ЛАПША: де, мать вашу, взяти дві окремі літери «Ь», щоб маркувати нові поневолені території в Джунглях? Хотів навіть відмовитися від президентської мрії, бо клонувати Путюлькіна-Матрьошку на КУНГах я не вмію, та й не маю такого шкідливого біологічного бажання.
 Але інженерний розрахунок миттєво зняв напругу системи й вивів зазори в абсолютний нуль! Слово ПЕЛЬМЕНЬ має вбудовану подвійну броню Предтеч: перша «Ь» надійно сидить у самому центрі — ПЕЛЬМЕНЬ, а друга «Ь» — наглухо запечатує весь контур наприкінці — ПЕЛЬМЕНЬ. Дві «Ь» на один союз! Координати зійшлися! Тому державою «Ь» у мене стане огидний шматочок землі в нетрях Амазонії, де Охранка ще за звичкою трахає Петулькіна. Приєднаю цю ділянку за народним руфурундором наприкінці створення союзу, а Президентом цієї держави-ліліпута призначу маразматичного Президента Санкт- Петухбурга. Нехай соплить у дірочку під зливним бачком!
Але за лінгвістичним оверклокінгом проступив справжній, кривавий біль колишньої віри. Згадався мені той запеклий співочий спір часів СРСР, коли ми під винний шум на галицьких весіллях ламали списи, вболіваючи за чистий, дзвінкий голос нашої Зосі Ротару проти номенклатурного пафосу Алли Пугачової. Як важко тепер визнати повний дефект тієї системи!
Де тепер та Зося? Народ, який зробив її величчю, назвав Народною артисткою і підняв на прапори, сьогодні стікає кров'ю під ракетними БаБахами Х-101. А «Народна» просто плюнула на свою Україну, закрила свій шкурний контур і боягузливо десь ховається в закордонних кущах, аби тільки не спалити кабінетні капітали. Тьху, забути й розтерти! Зося-молдаванка віднині для нашої психораси точно — НІХТО.
 Зате Аллочка, колишній головний ідол божевільної Раші, на старості років увімкнула такий стальний характер вільної людини, що аж у чекістів поплавилися мізки! Вона покинула їхній концтабір, забрала Галкіна, виїхала у вільні світи і тепер на концертах відкрито співає пісні соковитою українською мовою, а всі донати з тих залів напряму відправляє на спонсорування ЗСУ. І хто тепер дійсно отримав залізобетонний статус Народної Артистки України? Життя видало такий парадокс матеріалу, від якого астрономи в обморок упадуть!

...Знову перекинуло мене в Карпати Землі Предтеч. Взагалі-то я не проти таких перекидів, але насторожує та направленність таких кидків. Та Бог з тими проблемами - Я ж в Карпатах !!

  Карпати. Божественна висота. Мир і спокій, які намертво розбиваються об сувору заробітчанську демографію місцевої ВРХ (великої рогатої худоби).
 По всіх навколишніх взгірках, посеред високої некошеної трави, яка вже доросла телятам до самих ніздрів, намертво прип'яті ланцюгами до залізних шкворнів молоденькі бички та телички. Вони стоять у стані повної автономії від своїх господарів, але біологічний перфекціонізм вимагає негайного покращення побуту. Оскільки мобільний зв'язок у горах ловить через пень-колоду, худоба увімкнула власну, перевірену століттями акустичну систему.
Ранковий туман тільки-но піднімається над смереками, як на першій гірці молодий, але вже запеклий бичок, натягнувши ланцюг як антену ЗРК С-300, видає на всю ущелину потужне, басовите:
— МУ-У-У-У-У-У-ЛЬ! (у перекладі батярського Генератора: «СПАСАЙ МЕНЕ! Трава по вуха, а пити хочу так, що аж шкворінь хитається!»)
Гірське ехо підхоплює цей лінгвістичний снаряд, б'є об скали, закручує матрицю простору і несе на сусідній взгірок. Там, у глибокій некошеній траві, сидить теличка-перфекціоністка. Вона оцінює кінематику крику сусіда, піднімає хвіст у нейтральне положення і видає свій ультразвуковий форсаж у відповідь:
— МУ-У-У-У-У-У-К! («СПАСАЙТЕ МЕНЕ ПЕРШОЮ! До мене на гірку щойно забрели два місцеві пси, але через мій ЧМТ-шний переляк вони мені здаються вовками з лісів окупанта! Вони вже цілий день мене догризти не можуть, бо в траві не бачать! Принесіть відро води і повідганяйте тих брудних засранців!»)
Цей німий набат підхоплюють ще з десяток побратимів на дальніх схилах. Починається епічна хорова інженерія. Бички на лівих гірках виводять глибокі баси, телички на правих стабілізують тональність, а луна працює як ревербератор у Львівській консерваторії . Кожен мукає у своєму часовому поясі, створюючи такий дикий, парадоксальний мікс звуків, що місцева партизанка та нечисленні туристи під ковдрами просто капітулюють.
 Господарі в селі в цей час спокійно п'ють каву з молоком, навіть не здогадуючись, що їхні прип'яті «Шустрики» на взгірках щойно узгодили план контрнаступу на вовків та логістику доставки води першим траншем. Вижити в цьому звуковому бардаку і не розсміятися до сліз — завдання абсолютно нереальне. Карпатська фауна виграла олімпіаду гумору без жодного супротиву!