Розділ 2.8 Де і хто я?

 Прокинувся я майже відразу. Підняв руки і з подивом почав розглядати тонкі, рожеві пальці. Точнісінько як у підлітка

.- Невже це мої руки?— Де я? — пробурмотів, підводячись на ліжку й озираючись.

 Не те щоб зовсім темно, але й світлим це місце не назвеш. Напівтемрява, скоріше. Пальці та руки розрізняв, та й загалом визнав їх своїми. Новими. Мабуть, я таки загинув і опинився в іншому тілі. Навіть зуби інші. Ще хвилин двадцять пішло на усвідомлення та прийняття нової реальності. Перше, що я зрозумів: я в наметі із синтетики. Світла пляма збоку — схожа на вікно за шторкою. Сиджу на надувному матраці, ковдра сповзла. Але головне — я не один.Біля входу в намет валяється купою одяг. Я скривився — дружина прищепила мені любов до порядку. Нарешті намацав унизу ущільнення застібки, натиснув і потягнув урозріз. Несподівано вийшло: стінка намету роз'їхалася на дві половинки, і я вибрався назовні. Намет звичайний, чотиримісний, без тамбура. Підвівся, озирнувся і попрямував по мокрій від роси траві до кущів — відлити. Це зараз мене найбільше хвилювало.А щодо самого потрапляння я взагалі не парився. Не до кінця ж здох — потрапив у нове тіло, знову живе. Тільки ось де?

 Зоряне небо зовсім чуже. Це точно не Земля, та й добре. Більше хвилююся за сім'ю. Зрозуміло, що я подушку безпеки їм залишив пристойну, проживуть, але серце все одно щемить. Трьом старшим дітям купив по квартирі — бзик у мене такий був. Хвилююся за них, але впораються. Погорюють трохи — діти мене любили — але згодом біль вщухне. Ось і в мене так само: поки серце ниє, тисне біль втрати й усвідомлення, що це назавжди, але зовні я спокійний. Зітхнув тільки.

 Світало. Удалині рожевів хмарочос. Намет стояв біля краю довгої смуги чагарника, що розрісся над яром. Навколо поля, лісів не видно, землі оброблені. Підійшов до межі, потеребив пальцями колосся і здивовано пробурмотів:

— Пшениця. Чорт забирай, справжня! Може, ще й Галич десь проявиться.

 Прикинувши ситуацію, я оглянув нове тіло під час розминки й зрозумів, що дістався мені знову якийсь худорлявець. Таких зазвичай ботанами називають. Невисокий, від сили метр сімдесят, а то й менше. Але руки та ноги міцні, спина теж. Схоже, хлопець працював, займався важкою фізичною працею і непогано зміцнів. Але все одно дрищ, плечі вузькі. Пощулившись від прохолоди, я знизав плечима і повернувся до намету, навіть закрити його зумів. Майже відразу заснув.

 Ранок вечора мудріший.Усе почалося з першими променями сонця. Я прокинувся з відчуттям, наче після добрячої п'янки. Говорити то можу — але з ким? Дивнуваті дерева категорично мовчали й посилали мене на... трихідну екскурсію.

 Питання вирішилося десь за годинку. Почалося спілкування з моїми сусідами по намету. Спершу вони засипали мене питаннями, витріщаючи очі від подиву, а я, нічого не розуміючи, автоматично відповідав невпопад. Потім у їхніх голосах залунали нервові нотки, а невдовзі й відвертий переляк. Я теж намагався прояснити ситуацію: жестами допитувався, що вони тут роблять і де їхнє керівництво?  Тіло, в яке я незронімалим чином потрапив, продовжувало мене дивувати. Судячи з відчуттів, йому було років шістнадчіть, хоча, на мій прискіпливий смак, це був якийсь недоросток.

 Ледве встиг поснідати несмачною масою, схожою на пластилін. Не знаю, що воно таке, але досить ситно. Запив усе мізерним запасом води. З вигляду каністри та самого намету ставало ясно, що це аж ніяк не середньовіччя. Та й інверсійні сліди в небі, що з'явилися зранку, лише зміцнили цю думку.

Отримавши офіційний титул Спостерігача-контролера, я тимчасово влаштувався в їхньому хваленому Домі знань. Мене поселили в окремих апартаментах імператорського класу.

  І ось тут моя інженерна свідомість одразу виставила червоний прапорець небезпеки. Чому це ці пихаті іншопланетяни раптом стали такими добрими? З чого б це вони проявляли таку надмірну ввічливість? Усе це виглядало вкрай підозріло. За безкоштовним золотим фасадом завжди ховається чужий, холодний розрахунок.

 Після цілого місяця абсолютного нічогонероблення в цих розкішних стінах, перша реальна детекція ментального бунту корпускуляра стала для мене як ранкова чашка кави дуже невисокої якості. Вона, звісно, трошки тебе підбадьорить, але плюватися від цього сурогату хочеться постійно.

 Аграфи думали, що заколисали мене комфортом і підсунули «хорошого сусіда» в голову, але профілактику їхнього задрипанного всесвіту я почну за власними графіками.

Сиджу я в цих їхніх імператорських апартаментах, ковтаю сурогатну каву, і в голові сам собою формується залізобетонний анекдот на тему всього цього космічного пафосу Зоряної Співдружності:

 «Я тут, знаєте, пролітав випадково повз вашу Галактику, — каже Володар Анульованого космосу. — Ну й вирішив на хвилинку заскочити, кави нормальної випити. Спека ж неймовірна навколо, та й у туалет, за біологічними потребами, сходити треба. І що я тут бачу?! Мутузяться місцеві аборигени, прямо на гальних бачках сидючи, а кави людської — вдень із вогнем не знайдеш!

 Замість сервісу пропонують мені якусь задрипану зоряну систему в розстрочку купити... Та ну вас на...й! Підскочу краще в сусідній Конверсіум. Його в нашому реалі називають Великою Магеллановою Хмаркою. Всього-на-всього тисяча світлороків відсіля — рукою ж подати. Там у Предтеч хоча б нормального українського борщу поїм!» Ну і, як результат моєї жадоби до кави та українського борщу, читайте, що я натворив:

 «Астрономи зафіксували незвичне явище, яке тривало лише близько години та залишило після себе більше запитань, ніж відповідей. Науковці припускають, що їм вдалося побачити один із найдавніших об’єктів у Всесвіті.У ніч на 18 травня 2026 року вчені спостерігали дивну зміну яскравості однієї із зір у Великій Магеллановій Хмарі. Світло зорі поступово посилилося, а потім так само плавно повернулося до звичного рівня. Подію назвали Phoebe. За словами дослідників, вона не була схожою ні на вибух, ні на будь-який інший відомий тип зоряної активності.Одним із пояснень став ефект гравітаційного мікролінзування, передбачений Альбертом Ейнштейном. У такому випадку масивний компактний об’єкт проходить між Землею та далекою зорею, а його гравітація тимчасово підсилює світло.