Розділ 1.5 Лекції та екзамени.

За весь час навчання в ЛПІ у мене, ще на 1 курсі створилась команда однодумців (на той момент ). .       Другом у мене ще з серпня ще не першого курсу ( а вийшло потім - другом мого життя ) став пів-українець, пів-росіянин. При знайомстві він ще говорив російською, але поступово, а в мене в кутку 100%, почав говорити українською, а потім взагалі говорив тільки на українській мові. Ще на 3 курсі навчання я познайомив його з внучкою моєї хазяйки, був свідком на їхньому весіллі і плакав на її похоронах. 
  Він , в наш час, за місяць життя провів в далеку дорогу крім жінки ще і її маму і свого свого єдиного холостого, бездітного дядька. Як він пережив такі потрясіння я і здогадуватись не хочу. Це людина стального характеру, яка повністю довіряла мені.

Я ж тільки один раз провів над ним екзамен, який він успішно пройшов, без роздумів підтримав мене в протистоянні поглядів на життя з розширеною моєю компанією.
   В розширеному складі нас було п'ять чоловік. Я, будучи сільським по народженню, командував ватагою жителів великого міста в кількості 4 чоловік. Моя воля і вказівки виконувались  без заперечень. Щось міцніше за марочні білі вина ми почали пити лише на 4 курсі. В цьому була вина моя - переселення в гуртожиток сильно розбалансувало мене .

 Я за один семестр перетворився з студента, що отримував підняту до 50 руб. стипендію в  охламона без стипендії.  Валера вчився в паралельній групі. Два Богдани в моїй групі і Орест - студент другої спеціальності 1 курсу нашого факультету. Як створилась група я не можу згадати. Два Богдана  потянулись до мене, розраховуючи на мою допомогу в освоєнні матеріалів лекцій (розтолкмачував трішечки заторможеним одногрупникам, що ж хотів сказати викладач, коли писав на дошці щось і говорив при цьому трохи про друге. Це здорово збивало з толку майже весь потік студентів).

 Найяскравішим прикладом непродуманості навчального процесу (а може це так СПЕЦІАЛЬНО і робилось) було викладання лекцій по вищій математиці на російській мові. Мова науки відрізняється від мови життя. Тому україномовні студенти не скоро перейшли на російську трактовку математичних дій і визначень. Так створювались і інколи перлини об'єднання двох мов в майже матюкальний  діалект математичної мови. На наше щастя від нас забрали, прикріплених  до нашої групи 5-х кубинців і 2-х болгар . Викладач вищой математики, взнавши це, перейшов на викладання українською мовою. Студентів це також збивало з толку. Проте все заспокоїлось довольі швидко.                                                 Дивує до цих пір одне питання вищої математики. Навіщо нам, будучим інженерам-механікам, викладали з курсу вищої математики операції матричним способом. В памяті осталась тільки назва підкурсу лекцій і уявна картина матричної комірки.

За послідуюче все своє життя я ніколи не використовував той метод і ніде не бачив навіть слідів його використання. З вищесказаного роблю висновок - нам, українцям, замилювали мозок нікому не потрібною інформацією. Виходить вже тоді на майбутнього Путькіна працювала вся російсько-подавляюча система. Сопромат, теоретична механіка і Цариця - нарисна геометрія дійсно потрібні для інженера курси лекцій.                                                          

  Історію КПСС навіщо вивчати людям , які в це СС не збираються, як в гамно, вступати. Легенди по вишу ходили про викладача цього предмету. Тверезому йому ще ніхто екзамен не здав. Для здачі потрібно ;

1- пляшка 0.5 л. "Столична",

2 - пляшка "Поляна Квасова" 0.5л - 2 штука,

3 - пачка сигарет "Аврора" -  1 шт. і 30 хвилин паровозної здачі ( що то таке до сих пір так і не взнав).   Правило: поки Аворора не вистрілить  димом - відповідати не спіши. Дим показував, що алкоголь вже почав засвоюватись в борця за права працючих на нього пролетаріїв. Алкогольний викладач і езаменатор історії КПСС в натурі був порядною людиною, не топив студентів на екзаменах і поводився дуже ввічливо. Не можу сказати в якому стані оп'яніння він викладав - далекувато до нього було. Тверезим він екзамени ніколи не проводив.

 Особисто мені на екзамені попало питання про якийсь пленум ЦК КПСС 1967 року. Повний абзац - нічого про нього не знаю і тепер ( це вже принципово ). Вирішив поступити по номенклатурному - багато написати в заготовці відповіді і ще більше використовувати своє хлебало при особистій розмові з екзаменатором. Він вміло мене спрямував на основну відмінність того пленуму. Там і в тому році порткокради (секретна назва партократів) щось важливе внесли в питання життя сільсько-господарських об'єднань селян. Так і не взнавши, що селяни получили, я з "5" був посланий в далечінь. Паровозом погнався за мною мій одногрупник. Він получив "4", навіть не відкривши рот. Це так, виходить, паровоз мчався в алкогольний Комунізм викладача.                                 

  Другою молодою легендою вишу була легенда про екзамен Ковригіної. Текст тієї легенди простий і короткий: Хто здав з першого разу екзамен по теоретичній механіці Ковригиній - той може рахуватись теоретично безсмертним механічним способом. Жаль , що я не безсмертний.

Якимось гротескним виявився і екзамен по фізиці в кінці 3 курсу.  Екзамен з фізики у Львівській Політехніці мав стати для мене черговою кабінетною тортурою, адже цей предмет я щиро й відверто ненавидів ще зі школи — точнісінько так само, як і викривлену геометрію Лобачевського з її паралельними лініями, що перетинаються у паралельних світах. Для мого інженерного розуму, вихованого на залізобетонній евклідовій логіці, чітких допусках та зазорах, цей теоретичний абсурд видавався чистою психіатрією. Але у вищої сили був свій, особливий інженерний розрахунок на цей день.
Олімпіада мого студентського нахабства розпочалася відразу ж після витягнутого білета з запитаннями.  Теорема якогось англічанина, де Максвул і Фарадей використовувались як недоучки майстра розлютив мене порядно. Знову ті цифри 6-значні множити і ділити і записувати результат. Потім той результат кидати куди не кидається. А помилищся хоч на одну цифру- закінчена теорема буде зовсім не подібна на затверджену Асамблеєю фізиків  по громіздких світових константах. Коли весь потік студентів безпорадно тонув у матрицях, а мої одногрупики Богдани панічно блідли перед мікроскопічними числами, я увімкнув свій внутрішній Генератор на повний форсаж.
Я взяв шарикову ручку та почав перемножувати громіздкі шестизначні коефіцієнти електричної сталої — отой самий гігант із купою нулів «885418». Замість стандартної зазубреної методології, я запустив свій власний, автономний батярський спосіб розрахунку переходів, миттєво зводячи дроби у фірмові «козякрякси».
Професор спочатку пильно дивився з-за столу, а потім не витримав, підвівся й буквально підсів до мене впритул. Його кабінетні шаблони поплавилися до основи, коли він увімкнув інфрачервоний зір у мій листок. Він мовчки дивився на те, ЩО Я НАШКРЯБАВ, занепокоєно перешіптувався сам із собою і власноруч перевіряв мої цифри у формулах, де за залізобетонним перфекціонізмом ховалися методи розв'язання, яких на той момент не знав ніхто у виші. На останньому зведенні контуру він тихо підказав під руку: «От балда...». Я воду не дописував, як на олімпіаді з хімії, бо коефіцієнти зрівняв, і система замкнулася з нульовим зазором.
Отримавши свою чисту, залізобетонну п'ятірку від здивованого викладача, я з гонором пішов у далечінь їдальні. А професор після цього клінчу повністю втратив інтерес до кабінетних знань інших одногрупників. Ошелешений моїм лінгвістично-математичним ударом, він просто пропустив увесь потік студентів за якихось десять хвилин, наштампувавши їм оцінки автоматним регламентом без жодного супротиву. Чистий непотрібний тріумф логіки  над гнилою системою зазубрених формул!
 Ну а написання і здача курсака по технології машинобудування на 3 курсі вилилась в мою чисту перемогу. Консультантом і приймаючим був доцент Румянцев. Цей доцент, який наче зійшов із екранів радянського кіно — уособлення кабінетного консерватизму. Уявити його мізки, коли звичайний студент замість стандартного зазубреного методичника приносить курсовий проєкт, розписаний за реальними матеріалами наукової дисертації, просто неможливо! І дисертація і книга, випущена на її основі доценту були незнайомі.
 Цілий місяць цей шкварчащий викладач намагався розібратися у вищій інженерній логіці, продираючись крізь нетипові формули та прогресивні коефіцієнти, про які сам нічого не знав. А коли зрозумів, що його власна професорська матриця починає капітально виснути й видавати люфти — просто ввімкнув режим адміністративного блоку: «Все, ..., зась до мене ходити на консультації!».
Прийняти курсак не читаючи — це була його єдина можливість зберегти залишки викладацького гонору. А оскільки він був хронічно вредним до всіх непідлабузників і вільних батярів, то вище своєї кабінетної стелі стрибнути не зміг і вліпив «четвірку». Але для нашого Генератора це була чиста, суха перемога: курсак здано без нервів, доцент капітулював, а залізобетонна автономія розуму знову на висоті!