Глава 1

- Ми обов’язково маємо сьогодні піти в клуб, відмітити нашу першу студентську осінь, - раптом каже Катя.

Ми вже вийшли з універстету, де з дівчатами старшокурсницями готували номер для нашого виступу у концерті «Студентська осінь першокурсників». Кожний рік усі першачки, представники різних спеціальностей, готують якийсь номер самодіяльності. Ми будемо банально танцювати. Банально, це ми так з Катею шуткуємо, а старшокурсниці стверджуюсь, що гарно станцювати не кожний вміє. Можливо й так.

- Катю, ну зупинися, який клуб? Давай хоча б після концерту, - починаю я.

- Після мі підемо групой, а сьогодні лише дівчатами, - не хоче слухати подруга.

- Не розумію різниці, - хмурю брови.

Ну, чому саме зараз? Мені взагалі-то завтра на собесідування йти, але Катя про це ще не знає. Я нікому не казала, що хочу після навчання підробляти. Це все тітка зі своєю пропозицеєю...

- Знову ти починаешь, Олесю, - кривиться подруга, а потім рішуче заявляє. – Відмов я не приймаю, тим паче я вже нам столик забронювала, - я у відповідь хитаю головую.

В цьому вся вона. Щось вирішила і все. Хоча я і знаю ії усього нічого, проте вже вспіла вивчити, якщо вона щось задумала, дуже важко її переконати в іншому.

- Тобі є що надіти? – вривається в мої роздуми подруга.

- Так, щось підберу, - киваю, а потім дивлюсь на годинник. Щось ми сьогодні затримались, - все, бувай, мені на метро ще б встигнути.

- Можливо тебе підвезти? – питає, проте я відмахуюсь. Не потрібно. До тітки іхати усього нічого. На метро буде швидше ніж у пробках. – Добре, тоді об одинадцятій я за тобою заїду.

Я киваю та, помахавший ій, повертаю в сторону метро. По дорозі думаючи про те, як я буду переконувати тітку в тому, що клуб ніяк не вiдобразиться на завтрашньому собесідування. В чому я і сама не зовсім впевнена.

- Тьоть, Марин, я ввечері в клуб йду, - з порога повідомила тітці, яка вийшла мене зустрічати до дверей квартири.

- А це не завадить? - з сумнівом уточнила. - Я вже домовилася на завтра.

- Ні, - впевнено похитала головою, - ви ж знаєте мене. Я не п'ю, та й не буду до пізньої ночі.

- Тоді навіщо йти? - насупилася жінка.

- Нууу, - протягнула я, - просто ви не знаєте Катю, її складно переконати у чомусь.

- Гаразд, - махнула рукою вона, - дивись сама, але якщо підведеш, це останній раз, коли я за тебе домовлясюь.

- Ні, ні, я не підведу, - почала запевняти її, і насуплені брови жінки поступово розслабилися.

Сподіваюся, я зуміла її переконати. Не хочу її розчаровувати, а з Катею щось вирішу вже в клубі. Клуб не такий важливий, як та робота, що запропонувала тітка.

Трохи подумавши у себе в кімнаті, я вирішила, що звичайного чорного плаття буде досить для клубу. Та й збиралася я там пробути недовго. Одако, варто було мені вийти з дому і зустрітися з Катею, як я зрозуміла, що надії мої навряд чи виправдаються. Вона була налаштована по-бойовому, і навіть прихопила мені інше плаття, пакет з яким простягнула мені, сказавши переодягатися прямо тут - в машині.

- Як це розуміти, Катя?

- Як? Все просто, я знала, що ти не ходиш по клубам і навряд чи розумієш, як правильно туди потрібно одягатися.

Я заглянула в пакет і червоне щось, що там виднілося, мені не сподобалося.

- Тобто краще червоне плаття, ніж моє чорне.

- Так, - кивнула з поважним виглядом, - у мене навіть туфлі до нього є твого розміру. Знайдеш на сидінні, переодягайся, вікна добре затемнені, тебе ніхто не побачить, можеш не турбуватися, а я поки піду покурю.

- Ти не можеш цього говорити серйозно, - качаю головою. Ніяк не можу повірити. - Я не буду переодягатися. І ти ж не куриш.

- Я не курю, але дивлячись на тебе дуже хочеться. Давай, Олесю, у нас мало часу, нам потрібно зайти до одинадцяти, а нам ще доїхати треба.

- Гаразд, - зітхаю, визнаючи поразку, - ти ж не відстанеш.

- Ні. Це дуже модне місце, туди не пустять аби як.

- А може ну його. Не пустять і добре.

- Ти серйозно зараз? А нічого, що я за квитки заплатила двісті гривень.

- Ти приколюєшся? - видихаю ошелешено.

- Ні, Олеся, це мені ще пощастило, зі знижкою їх купила, так що давай, переодягайся і поїхали.

- Ти ж казала, що на таксі приїдеш.

- Так, але краще на своїй, я її там на парковці залишу, а додому на таксі поїдемо.

- Добре, - киваю і беруся роздягатися.

Подруга виходить і я бачу у вікно автомобіля як вона говорить з кимось по телефону. Мене бентежить її натиск, але я не знаходжу слів, щоб її зупинити. Ось і виходить, що вона домагається свого і вже через кілька хвилин я сиджу в машині в її червоній сукні, яке навряд чи прикриває мою попу.

- Зовсім інша справа, - оглянувши мене, заявляє подруга.

- Я щось не зовсім впевнена, - починаю.

- Олесю, я тебе прошу, не треба.

Я у відповідь обурено пихчу, але все-таки не починаю переодягатися у свою сукню, тому що вона має рацію - я не бувала в такого роду клубах, наш районний клуб навряд чи вважається модним місцем.

- А мене хоч пустять туди? - помітно, нервую.

- Пустять, - запевняє, продовжуючи уважно стежити за дорогою, а я зітхаю і дивлюся на нічне місто за вікном. Просто не можу повірити в такі нагальні зміни у своєму житті. Клуб? І я? Ми ніколи особливо не були знайомі ... і ось сьогодні вперше.

Ми під'їжджаємо до клубу. На вході стоїть сек'юріті і просто якась неймовірна черга, але Катя не стає вкінці неї, вона махає охоронцеві і посміхається у всі тридцять два. Ніби дуже добре його знає. Може бути і так. Я-то з нею по клубам не ходила.

- Вова, привіт, пустиш нас без черги? Моя подруга довго збиралася, ось ми і затрималися.

- Гаразд, Катю, тільки ви акуратніше там. Сьогодні буде Максим Віталійович, - доноситься його відповідь, крізь обурені вигуки від натовпу.