Розділ 3

~~ Стрфл'єлль ~~

Дівчисько зиркало на мене з острахом, наче я зараз душити її почну. На якісь відносини я навіть не сподівався, після смерті Маруф, навряд чи я можу хоч щось відчувати до особи протилежної статі сильніше легкої симпатії. Цікаво, чим ця особа годувалася в свому світі? Гриби у супі з недуже вдалої партії, наплутав зі спеціями, я не очікував, що вона прокинеться ввечері, думав, що завтра вранці, тому дав що було, а вона вливає, інакше і не скажеш, суп в себе з таким задоволенням, наче тиждень не їла.

Дівчина підвела погляд.

— Де тарілку помити можна?

— Вийди в коридор, ліворуч сходи, спустись на перший поверх і там кухня, там табличка є, не загубишся.

Втомлено відкидуюсь на спинку крісла. Чому втомлено? А бо дістали мутовані цибулини лізти до міста! Живучі, зарази, поки прикінчиш, впаритись можна. Коли вже це скінчиться? Узагалі перспективи мого життя були темні і похмурі захищати це місто, і ще й моїм обов'язком є залишити наступника, бо срібних драконів лишилося тільки двоє, я і мій батько, а йому вже шістдесят років, до того ж, навряд чи він наважиться знову зблизитись з кимось. Доведеться найняти жінку, яка народить і вигодує дитину, а потім мовчатиме про це. Глибоко зітхаю. У кімнату повільно заходить моя нова турбота. Тоді її навіть не роздивився, схопив, бо здалася найменшою з них. Тендітне ніжне створіння з величезними очима. На неї, схоже, знову накотив смуток за колишнім життям, очі вже на мокрому місці.

— Що трапилось?

— Усе добре — вона швидко витерла очі і прокліпалась, але нова порція сліз зайняла місце витертих. Не вміє вона добре приховувати свої емоції, це величезний мінус. Куди більший, ніж повна відсутність... Кхм, щось я не туди дивлюсь.

Дівчина всілася у сусіднє крісло, згорнулася клубком і заплющила очі. Тремтить уся, але ні слова не каже.

— Не мерзни, іди у спальню, там тепліше.

— Сама не хочу.

Вона підтисла губи. Приїхали, коники показує! Але я промовчав. Як її звуть? Не пам'ятаю, або вона узагалі не казала.

— Пішли.

Вона повільно підвелась і широко позіхаючи пішла до спальні. Цілющий сон не анулював увесь негативний вплив, тому я підтримував ослаблений ефект на ній, щоб тіло відновилося повністю, як результат, іще кілька днів вона буде спати більше, ніж зазвичай люди. Дівчина зарилась під простирадло, але погляду від мене не відривала. Я влігся поряд і знову занурився у книгу < ...може було би й не варто туди іти,  але зараз вертатися уже пізно. Сп'янілі огри не звертали на нас з Форнті уваги, навіть вухом не поводили, деякі вже відключились, снодійне, яке підсипала Нова таки діє. Ще зовсім...>

— Стеф, а чому я розумію, що ти говориш і написи, але ми з різних світів і мова це точно інша.

— При перенесенні у тебе в голові відклалися суспільна і ще стільки мов, скільки ти знала в тому вимірі.

< ...трохи лишилося до заповітних дверей виходу. Нова вже махає нам руками там. І хоч як ми його не чекали, але "але" таки застало нас зненацька.................................... — Уффффф.... Пронесло — полегшено пролепетала Нова дивлячись на поваленого огра. Ліс вже виднівся на горизонті, ще трохи і після кількох місяців мандрів ми нарешті вдома.>

Після кількох годин я відклав книгу, вже закінчилась. Так, усе, вже споночіло. Я подивився на дівчину, вона мирно спала, підклавши долоню під голову. Хай там як, вона виглядає доволі навіть мило. Я провів долонею їй по голові, забираючи з обличчя пасма рудуватого волосся. Дівчинка видала незрозумілий писк і перевернулась в мій бік. Влігшись я заплющив очі, роблячи кілька глибоких вдихів, сподіваючись відігнати безсоння, начебто так втомився, а заснути усе одно не можу.