Розділ 2

~~Тер~~

Отямилась я лежачи на широченному ліжку.

Кімната не дуже велика. Двоспальне ліжко з занавісом у кутку, біля вікна важкий стіл біля якого крісло а біля протилежної стіни шафа. Усі меблі дубові, темний килим чорні шпалери і темно бордові занавіси і фіранки. На мені лише легенька нічна сорочка. За вікном сніг але тут тепло. У кімнату зайшов чороноокий, заціпеніння минуло, я забилась у куток і розридалась. Дракон сів поряд і співчутливо дивився на мене. І саме тут мене осінило. Якого я дива реву? Ні батьків ні друзів ні родичів у мене не було, а фінансово він мене забезпечить, якщо поклав на таке шикарне ліжко, тільки інтернет і телефон, але їх замінить магія цього світу. Навчання я майже закінчила, тут буде більше часу на дозвілля. Я поглянула в чорні очі, райдужна того ж кольору що й зіниця, але відділена світлішим кільцем від якого розходяться промені. Зіниці до речі круглі а не вертикальні.

— Навіщо ти викрав мене? І чому саме мене?

— Будь яка людина з того світу після проведення ритуалу стає чимось на кшталт супер могутньої книги заклинань. Я вже все зробив поки ти перебувала в кілька денному цілющому сні, тепер ти моя зброя, по суті.

— К кілька денний сон?!

— Перехід був для тебе дуже складним. До того ж, у тебе тепер не буде довгої депресії.

— Уффффф... Гаразд, то чого я, Мішель гарніша.

— Ти маленька і легка, з тобою буде легше співпрацювати. До того ж, у нас в світі так мало людей з веснянками, це дуже схоже на... — він раптом гірко зітхнув — Маруф.

Одже тоналку все таки треба було накладати. Хоча, може це й на краще. Дивно, що мені не здається що це сон і у мене немає істерики, а я узагалі то в іншому вимірі. Може дракон щось нашаманив?

— А хто це?

— Неважливо. До речі, будь готова, що ми зараз у пансіоні за милю від міста, колишня літня резиденція одного графа. Тут більше ніхто не живе, але непрохані гості часом навідуються.

А непогано він влаштувався! Це ж треба!

— Твоя половина шафи права, там одяг для тебе відібраний.

— Тобто я житиму з тобою?

— Тут багато загребущих рук, це для твоєї безпеки. Та й тобі так має бути комфортніше і увісні покращиться синхронізація циркуляції мани.

Щось мені казало, що це погана ідея, але усе з іншого боку, ділити кімнату з ним було доволі заманливою перспективою. Дракон вийшов з кімнати, а я одразу відчинила шафу. Кілька суконь, светри, сорочки, навіть прилягаючі брюки, зимнє пальто і кілька пар взуття, одна з яких схожа на ватнянки, ну і звісно ж що спідня білизна. Натягнула шкарпетки, брюки, сорочку і светр, ватнянки це мабуть щоб тут ходити? Я вийшла за двері.

Дракон спокійно сидів у кріслі. Затишна маленька вітальня, камін, столик кілька крісел і пуфів, на столі тарілка з чимось на кшталт грибного супу. Як лінива студентка, я вже не пам'ятаю коли востаннє їла справжню гарячу їжу. Що ж, дракон чудовий кухар. Дивно до речі, що зима, а в страві більше овочів і зовсім немає м'яса. Як до речі його звуть то? Бо не зручно якось, дракон, чорноокий..

— А як тебе звати?

— Стрфл'єлль.

— А? Та хто твій батько?

— Некромант бенефар, це вищий ранг. Він займає важливе місце в гільдії.

— Я маю на увазі,  він з прибабахом?

— Трохи є, мушу визнати, як би я його не любив, але він справді дивакуватий. Проте заслуговує на повагу, хоча б за свій досвід.

Що ж, він справді любить батька, не думала, що Стеф, так його називатиму, може любити когось крім себе. Але, як виявляється, може. Його батько схоже що людина дуууже не проста, якщо син його так щиро любить.