Розділ 1

Сірий темний вогкий підвальчик в інтернаті, що тут могли забути опівночі три п'ятнадцятирічні студентки сироти? А вони тут таки щось забули. Приперлись сюди я, Мішель і Габі. Мішель висока струнка фігуриста як на підлітка зеленоока блондинка, Габі пишнотіла кароока шатенка, я.. а що я? Метр п'ятдесят два на зріст, тридцять кілограмів, фігура знизу ще більш менш, а верхня частина тулуба відверто бідна, овальне обличчя з європейськими рисами, волосся щось середнє між русяво-каштановим і рудим, і ще одна деталь: у мене гетерохромія, ліве око блакитне, праве жовте, дуже іронічно, враховуючи що я приїхала до Франції з України. Вдягнені ми всі схоже, бо такий одяг нам придбали в інтернаті, сорочки, колготки в сіточку, кросівки, спідниці і краватки. Лише дві відмінності, у мене в'язаний кардиган а не оверсайз худі і під спідницю я підшила шорти, щоб мати свободу рухів. Тому малювала пентаграму на підлозі саме я.

— Тер, ворушися. Габі як думаєш, кого для нас витягне з того виміру? А якщо ельфа? — без упину торохтіла Мішель.

Чому дві подружки покликали мене до себе? А щоб я на них не накапала, бо моя кімната над підвалом. Я завершила візерунок на підлозі перевірила, чи немає щілини в колі захисту.

— Брамо з того світу! Видкрийся і впусти до нас тамтешнього! .... — далі слідували слова на невідомій нікому з нас мові. Мішель нарозспів проверещала закляття.

Я не вірила в цю маячню. До цього моменту не вірила... Пентограма засвітилась. Над нею з'явилась примарна постать стаючи усе чіткішою і чіткішою.

— Так! Це ельф! — але у наступну мить захват зник з погляду Габі.

Це був чоловік років двадцяти трьох. Високий, зростом під два метри, худющий як тріска, блідий як сама смерть. Аристократичні риси вузького обличчя у чомусь навіть жіночні, сіре зозуляте волосся плавними хвилями спадало на плечі, чорні чорні, як два вуглики очі облямовані густими віями, він увесь був наче ахроматичний, тільки губи темно вишневі. По погляду видно, що людина інтелігентна і спокійна. Вдягнений він у сорочку, сірий жилет, чорне пальто, такі ж брюки впритул до ноги, високі черевики і картата чорно-біла шаль, квадратні окуляри доповнені ланцюжком і асиметричні сережки на гострих вухах, схоже, що це справді ельф.

Який же він гааарнииий!

Проте Габріелла і Мішель мого захвату чорнооким не поділяли.

— Дівчата, ви хоч здогадувались, який саме сенс несло заклинання? — голос щось між тенором і баритоном, але глибокий і сильний.

Він провів пальцями у повітрі і від дотику з'явились обриси стіни захисту.

— У нашому світі є дев'ять кіл небезпеки. Перші п'ять, це більшість істот. Шостий і сьомий це магічні монстри і надпотужні воїни різних рас. А восьмий і дев'ятий, це непереможні безмозкі потвори і дракони. Так от, ця стіна витримає натиск навіть сьомого кола! Молодці.

Не встигла я полегшено зітхнути, як тип жбаном розбив стіну.

— То нащо вам знадобився дракон?!

Він миттю опинився поряд. Ми утрьох втислись у двері, але ті наче вросли в стіну. Чорнооким торкнувся пальцем підборіддя і примхливо оглянув нас усіх трьох. Мабуть ще ніхто не звертав на мене уваги в присутності Мішель, що образило блондинку.

— Радійте, що ви не викликали золого, він би забрав усіх трьох і ще б побіг шукати більше здобичі. Наскільки я розумію ви всі троє сироти і батьки не будуть вбиті горем — він підтис губи — але доведеться обмежитись однією.

Згадались казки, де дракони викрадали принцес. Що ж, бувай Мішель, твоя врода тебе підвела, але у наступну мить дракон схопив мене і затягнув на пентаграму, збилиск блакитного сяйва і ми вже стоїмо на засніженій вуличці, роздивитись я що правда нічого не встигла, миттю знепритомнівши...