Епілог

Я тримала руку в Дю на згині ліктя і ми вдвох спускались сходами, виходячи з фортеці. Дивно називати його моїм чоловіком, але ми вже повінчались сьогодні вранці, відіграли весілля під наглядом Бастиля. Тепер це був суто наш вечір. Узагалі цей день виявився доволі дивним, усе в швидкому темпі, не обійшлося без сюрпризів, хтось спробував вбити Херроні просто на наше весілля, після чого вони вдвох покинули фортецю. І мені вже шкода найманого вбивцю. Я повернула голову на бік. Учасник гільдії говорив з Сатурном.

— Було приємно мати з Вами справу. Маю надії, побачити вас на наступних зборах і, сподіваюсь, що ми обоє доживемо до цього моменту — він натякав на поважний вік, аж надто поважний, як на некроманта, які зазвичай живуть років по п'ятдесят, через пагубну дію магії.

— Та ну, ти ще непогано виглядаєш, думаю, що доживеш — Сатурн єхидно усміхнувся.

Некромант нас швидко наздогнав, залишаючи співрозмовника далі усвідомлювати і перенаповнюватись мудрістю. А от не треба було вибрики показувати, ну Сатурн мене не здивував. Спершу я боялась, що він доведе усіх до сказу, але потім зрозуміла, що якщо терплять Сагу, то і некроманта витерплять.

— Ви куди зібрались, щоб я знав де вас потім шукати.

— Заведу в її в сади Фаристії, за одне покажу їй загадкову раку.

Сатурн тихо хихотнув. Та ну що тут такого смішного? Дю допоміг мені залізти на коня перед ним і поїхав до міста. Вже настало літо. Було тепло, але вечірня приємна прохолода вже торкнулась землі. Двадцять хвилин шляху лежали перед нами. Ми їхали мовчки, насолоджуючись неймовірним моментом. Каблучка на пальці дарувала почуття безпеки і радості. Нарешті попереду забавовніли обриси будинків, за кілька хвилин ми вже були в садах. На нас озирались, погляди притягували білий в чорному розписі костюм Дю і моя весільна сукня.

Дю підійшов до декоративного озерця, присів і щось вийняв з води. Це була продовгувата вкрита панцирем істота невеликих розмірів, з вісьмома лапками, клешнями і двома парами вусиків на гострій голові.

— Це твоя рака, ну тільки правильно рак. Не тягни руки, бо пальці повідриває. — щоб продемонструвати міць клешень Дю підняв з землі палицю, яку рак з легкістю розломів надвоє.

Він викинув створіння назад в воду і повів мене далі.

У цих садах ходила купа курок синюватого кольору з довгими шиями і віночками з пір'їнок, у них були хвости як віяла, були такі самі, але коричневі, вони хвостів не мали.

— А хто це з віялами?

— Павичі. Ти звідки узагалі? Ні раків, ні павичів ні навіть помідорів не бачила.

За кілька годин прогулянки я побачила купу нових рослин і тварин, вислухала розповідь про кожного із цих створінь, чим вони живляться, де живуть, які у них особливості, як створюють сім'ю. Наприклад, пінгвіни, для яких був відділений участок з заморозкою, увесь час ходять навприсядки. Закінчили ми свою "екскурсію" де Дю був екскурсоводом з одним не дуже вдячним і уважним слухачем, піднявшись містком навколо величезного дерева з розгалуженими гілками і зупинились в підвісній, я не знаю як правильно це назвати, але схоже на кулю.

— Знаєш мені казали, що я ніколи заміж не вийду.

— Тоді вони не врахували мого існування — Дю міцно мене поцілував і усі ті слова, які я чула під час навчання умить перестали мати значення.

Напишіть в коментарях своїх улюблених персонажів, можливо, на них пізніше з'являться арти.