Рабство. День перший

У кімнаті, в якій я мала мешкати було лише одне вільне, хоча ні, ліжком це не назвеш, підстилка з соломою. На якій мені, схоже і доведеться спати.

Ранок для мене видався занадто вже раннім. Ну і я зрозуміла, чому незайманим лишилось саме це розкішне ложе. Сонце, хоч і тмяне як і в великому світі, нещадно світило в очі, бо замість скла на вікні були грати. Я підвелась і тихо, щоб нікого не розбудити, вийшла надвір. Площа була викладена каменями, тому я вийшла босоніж, до того ж черевики цокали, були завеликі і натирали. 

Посеред двору влаштували двобій двоє рекрутів, років по двадцять обом. Обидва високі, середньої статури, без особливих переваг і недоліків, вдягнені і прості штани і високі черевики, дві туніки валялись купками тканини на землі. Один, темний шатен з карими очима, аж пашів ентузіазмом, другий, зеленоокий блондин, особливо і не опирався. Шатен урешті решт впорався з опонентом і знову підскочив на ноги.

— Мені би хотілось сказати, що ти не лізеш до сильніших, але ти лізеш, коли в тій голові мізки з'являться?

— Це краще, ніж виходити на двобій, коли тебе кілька днів вмовляють. Це для твого ж добра!

— Хороше добро, повалятись у пилюці, Елен, щось у тебе дивне розуміння про добро.

Тобто шатен Елен. Ім'я головної, я запам'ятати неможу, а якогось чудила, можу.

— Поглянь! Зелені вже встали! Побігли, бо Дастер з нас шкуру жавцем зніме!

Елен підхопив туніку і побіг в сторону казарм на ходу одягаючи верхній елемент одягу. Його напарник повільно поплівся слідом. Я попрямувала до потрібної стайні, мене тривожило, що тут було так мало коней. Там підковував одного з вороних коваль, кремезний і міцний, як ведмідь. Він підняв на мене погляд сірих очей, добродушне лице з кошлатою бородою, коротке волосся. Вдягнений в простацький одяг.

— Сюди приставили?

— Так, а можете сказати, чому тут лише п'ятеро коней?

— Бо тут відкидки. Є стайні у кожної пані своя, є стайня пана, є військова, а ця так, з тими, хто нікому не треба. Пан достатньо багатий, щоб купляти найкращих коней і непутящих не різати, а тримати про всяк випадок. З усієї стайні їздять тільки на вороних, рекрути катаються.

— А годувати їх чим?

— Ти за кіньми ніколи не гляділа, так?

— Ніколи. Навіть їздити не дуже вмію.

— Це ж звідки тебе таку сюди занесло, а головне, за що? Чи ти народилася тут?

— Занесло мене сюди з нартарського селища, щоб заманити сюди драка — а що? Хай бояться! Проте страху на обличчі коваля не було, тільки співчуття — А Вас, можна поцікавитись?

— Нерозумно вчинив, продавав зачарувальникам з темного культа свою зброю. За це і мене і їх сюди відправили. Годуватимеш сіном по пів тюка на коня. Тюки біля стаєнь. Іноді, будеш виводити з усіма за стіну, на випас, але тебе попередять. Колодязь зовсім поруч.

— Дякую.

Я підхопила вила і пішла до тюків. Замахнулась з усієї сили вилами і розбила один з них надвоє. Підняти навіть половину було важким завданням, а коваль стайні вже покинув і поради спитати було ні в кого, тому доведеться усе своїми силами. Так сяк я досягла тюк до гнідого коня з чорними ногами і такими ж гривою і хвостом, явно для верхової їзди, тварина струнка і короткошерста. Другу половину я спромоглася закинути на плечі, і занесла одному з вороних, ці двоє були схожі на гнідого, але іншої масті, може гнідий їхньої породи, чи щось подібне. Третя ноша далася трохи легше і дісталася другому вороному. Четвертий тюк був розділений на витончену невисоку білу кобилку і кудлатого здорового білого коня з помаранчевими плямами і рожевим носом.

Потім наносила води в прикріплені біля кожної улоговини. Треба сказати як була влаштована стайня. Довгий горидог, по двох боках якого розташовні відділені одне від одного слійла, на дальній стіні сідла та інша збруя. Усього на десяток коней, заповнений лише лівий бік. Колодязь і справді стояв майже при вході, тому наповнити ночви було не важким завданням. Отже, коли сонце встане, вивести трьох на прогулянку, а вороним дати сіна і моркву там підвезли, сказали, що для них. А поки у мене було кілька вільних годин.

І тут навплилась апатія. Я розуміла, що не виберусь звідси. І що Дю з вірогідністю в сімдесят відсотків вже покинув цей світ.