Звалище світів

Я вже цілком оклигала, навіть швидше, ніж очікував Дю. Наше життя останні два тижні було цілком спокійним, без якихось інцидентів.

Опівночі мене розбудив скрип віконниці, я розплющила очі і побачила як в кімнату забирається хтось доволі жахаючих габаритів, але не встигла я відкрити рота як спритна рука другого притисла мені до носа щось смердюче і я втратила свідомість.

***

Отямилась я вже в темному тісному приміщенні, зв'язана, у нічній сорочці.

— І нащо вона тут? Як шмаркачка допоможе нам поикінчити драка?

— Він прийде по неї і ми...

— Ми зможемо його вбити?

— Е...

— Ото ж бо й воно! Ми його вбити не зможемо, Вільям, твої хворі ідеї нам зараз потрібні як ніколи.

— Запхнемо дівчину в звалище світів, а драка там і прикінчать. У нас є одноразові портали туди!

— От розцілував би тебе зараз, але жінка твоя мене живцем вибілує, несіть портал, будемо відправляти шмаркачку на звалище!

Звалище? А я не хочу на звалище! Узагалі звалище світів це велика просторова кишеня, населена монстрами, туди відправляють злочинців, там працює лише людська магія. Ойки, тобто Дю там стане безпомічним! Проте мої бажання і переживання тут мала кого цікавили. Здоровило узяв мене попід пахви підняв над землею і, не зважаючи на мої потуги визволитися, поніс кудись. Поряд плівся ще один, з розбитим носом. Він кидав на мене трохи остережливі погляди.

— До чого ти докотився, Гийль, дівчисько тобі носа роз'юшило, а ще до початку місії казав, "драк не вдома, що може піти не так?" от вона тобі і показала, що.

Ой, тобто це я йому личко спотворила? Аж приємно!

— Передбачити таке, це було щось на кшталт передбачити, що там чисто випадково буде найманий вбивця, який прикінчив би нас як свідків. Ти ж сам зі мною в розвідці був, бачив її "успіхи" під час тренувань.

— Тобі не здається, що драк нас тоді унюхав?

— Тоді він телепень, якщо дозволив нам піти. Такий точно попреться на звалище і там любесенько склеїть ласти.

Нарешті мене кинули на підлогу і без жодних промов і понтів кинули на підлогу кулькою фіолетового кольору, кулька зблиснула і в повітрі з'явилась тонка ниточка порталу. Мене підняли і сунули до тієї ниточки. Я рефлекторно виставила наперед зв'язані руки, ниточка розширилась від дотику, як щіль між фіранками, поштовх і я падаю на дорогу викладену червоно-чорним каменем. Почувся крик, цокіт копит і поряд прогуркотіла карета, запряжена четвіркою хороших коней. Портал миттєво зник.

Карета зупинилась і охоронець зістрибнув зі свого місця підходячи до мене.

— Лорде, що з нею робити?

— Нічого, облиш — пролунав з карети голос.

— Накопичувач.

— Тоді забирай. Віддаси її Евіллі в розпорядження, скажеш, що подарунок.

— П подарунок? Ви що мелете?

— Закрий рота і ні звуку! Радій, що ми тебе підібрали — він вчепився мені вище ліктя і затягнув на сходинку за каретою.

Що ж мені тепер робити? Це було ще гірше, ніж з Грозою орди, там я хоч не була рабинею, а тепер, схоже, маю саме такий статус. Карета поїхала далі, кучер підгоняв коней, тут вечоріло, хоча в великому світі тільки світало. Я чула дихання змилених втомлених коней. Здавалося, кучер хотів встигнути дістатися місця призначення до приходу темряви. Може, це через звалищних монстрів? Сподіваюсь, ми з ними не зустрінемось.

Ми під'їхали до фортеці, оточеної глибоким ровом з кілками і водою, високі міцні стіни, що відокремлюють будівлю оснащені катапультами та сторожовими вишками, ще й гарматами! І гарпунами теж! А це вже серйозно! За каретою підняли міст і опустили грати. Карета зупинилась в центрі похмурого двору. Правий бік і центр займало кілька великих розкішних будівель. А от ліво вміщало казарми, сад, хлів, поле, ремісничі будівлі і кілька житлових будиночків. Туди охоронець мене і повів. Він доволік мене до межі між центром і лівою частиною. Там був акуратний, не дуже великий будинок. Охоронець зайшов всередину і крикнув кільком служницям в червоному:

— Відведіть мене до Евілли!

Жінки провели нас до одного з відсіків і вказали на потрібні двері. Охоронець безцеремонно туди втомився і кинув мене на підлогу.

— Подарунок від пана — сказав він до фігуристої жінки середнього зросту одягнену в зелену сукню.

— Я ж просила відправляти мені страшненьких, ця ще й якась хирлява.

— Зате, вона накопичувач.

— Ну гаразд — жінка скривила пухкі губи, продовжуючи вичесувати розкішне біляве волосся.

Охоронець просто пішов.

— Келі, забери її.

До мене підійшла синьоока дівчина з кучерявим світло каштановим волоссям. Вона махнула рукою, ведучи мене в один з службових будинків, на дівчині була зелена вільна сукня і грубі чоботи.

— Запам'ятай, колір нашої пані зелений, є ще жовті і червоні. Ми будемо працювати на службовій частині, можливо колись пані візьме тебе в свою свиту. В усьому слухай старших. Старша Озгора, в свиті пані Луїса, Френні і Оллі, їх теж слухайся.