Бути чи не бути

Від Дю.

Я сидів у коридорі на підлозі, спершись спиною на стіну і закинувши голову. Усередині все хололо. Нутрощі скрутились. Зараз, за дверима вирішувалось питання бути чи не бути. Я притискав ніж до грудей. Рука не тремтіла. Якщо ні, то це буде кінець для нас обох. Двері тихенько рипнули і цілитель вийшов в коридор.

— Вона жива — говорив він доволі бадьоро — Вона ще легко відбулася. Синці, подряпини, кілька ран, дві тріщини в кістках і один перелом. Це несерйозно. Може трохи боліти кілька днів, але не більше. Проте, пошкоджений хребет. Не сильно. Але протягом тижня їй краще не вставати. А перші дні навіть сади її обережно і ласкаво.

— Бути, — тихо прошепотів я і прибрав ніж від серця — Я можу її побачити?

— Іди.

Я зайшов у кімнату. Вона лежала на ліжку, ще непритомна. Тмяне світло падало на її обличчя. Вона жахливо зблідла, під великими очима залягли темні кола. Тепла ковдра приховувала її фігуру, проте я знав цю дівчину достатньо добре. У сонячному промінні її волосся відливало бронзою. Я обережно сів поряд і провів пальцями по щоці. Приємна на дотик шовковиста шкіра була холодна. Але дівчина розмірено дихала.

— У мене для тебе пропозиція. Ми зараз введемо їй зміцнювач кісток, а ти забереш її додому. Розумієш, вона занадто фізично вразлива, навіть для людини. Я не хочу втрачати пацієнтку через халатне відношення персоналу.

— По руках — Ну а що? Це краще для мене!

Лікар ввів препарат і снодійне і відійшов від дверей. Я оглянув вікно. Достатньо широке, щоб крізь нього протиснувся дракон не дуже великих розмірів і кощавої статури. Наскільки я зрозумів, в бою я якимось дивом усе усвідомив і усе таке. Я перетворився, за спиною пролунав скрик цілителя. Обережно узявши дівчину однією лапою я проліз в вікно, на мить завмер, а тоді розправив крила і злетів. Я пригортав її до себе, щоб вона бува не змерзла. Дістався особняка я чи не вдвічі швидше, ніж конем. Обережно став на землю зайшов в коридор і повернувся до людської подоби. Заніс дівчину в її спальню і так обережно як тільки міг поклав на ліжко.

Час тягнувся неймовірно довго! Здавалося, що вона ніколи не прийде до тями. Раптом вона скривила губи і помалу розплющила різнокольорові очі. Я нахилився і поцілував її в лоб. Дівчина почала вставати, але я притис її за плечі до ліжка.

— У тебе пошкоджений хребет, не можна вставати — я лагідно їй усміхнувся.

Але, не допомогло.

— Тобто хребет? А як? Чому з усім іншим все добре, а проблеми у хребта?

— Ти ніколи не була в хорошого цілителя, так? Усе інше вже вилікуване. Просто по хребту проходить важливий магічний канал і вплинути на нього складніше. Але все мине. Тиждень відпочинку і будеш як новенька — вона невдоволено примружила очі, моя відповідь її не влаштувала — Піду принесу тобі відвар.

Я вискочив в коридор, за кілька хвилин повернувся з чаркою відвару, в якому плавали гілочки звіробою і пелюстки нагітки й ромашки. Поставивши чарку на столик я турботливо її посадив і вручив відвар. Дівчина спершу понюхала рідину, перевіряючи на наявність полину. Запах напою її влаштував. Щож, приховати сморід чудодійного зілля я зміг, проте, ще подивимось, чи не відчує вона гіркий присмак. Дівчина не відриваючись вихилила пів чарки і різко видихнула. Напій був гарячкуватий, до того ж вона здається сприйняла його як ліки.

— Тер, це просто напій, не треба вихиляти усе за раз.

— А. І я хотіла спитати, чого ти з полином так носишся?

— Батько навчив. Але полин це справді ліки від усього. Ти як почуваєшся? Нічого не болить?

— Трохи спина і нога, а завдяки тобі язик.

Бачу, з нею все гаразд, хмикнув про себе я. Тер кумедно підтисла губи, вона завжди так робить. Її міміка була нехарактерною для нартарців, мабуть, хтось з батьків не тамтешній. Те що вона вчилась в нижчій школі було зрозуміло одразу, її страх зазирати відверто в очі, навіть Тено. З Тено там узагалі питання. Ну от щось в його зовнішності було не так, дивне, але я не міг визначити, що саме. Та зараз це все неважливо. Головне, що вона жива і все в порядку.