Могло би, але

У двері лабораторії гучно постукали. Дю скривив губи і пішов відчиняти, на ходу натягуючи сорочку. Він пнув дубові двері, застібаючи верхні гудзики.

— Хто тут ошиваєть.... Якого дива ти сюди приперся?

З мого ракурсу я побачила лише тонкі руки у рукавицях з грубої тканини, які простягли Дю папери. Опонент точно був нижчим за Дю. Чоловік прикусив губу і пробігся очами по змісту. Очі розширились. Він швидко опанував себе і неприязно глянув на відвідувача.

— Відповідай! Що ти тут забув?!

— Бо я запустив цей процес перемогою над тобою — пролунав дзвінкий тонкий голосок, від якого затремтіли вікна, схоже, опонент не на жарт схвильований, можливо, на межі істерики — Я показав, що ти слабший за батька і більшість драків. Бо не давав звіру розвиватись, було логічно, що вони запланують напад! Та я тоді не врахував цей аспект.

— Це мої проблеми, ти тут ні до чого.

— Тобто винним ти мене не вважаєш? — пролунали насмішкуваті нотки — Хай там як, хай хоч як би ти хотів це не визнавати, ми на одному боці, Стеф. А я не даю так просто позбуватись моїх союзників.

— Ти дурень — різко видихнув Дю сунув папери назад і розвернувся, роблячи крок лабораторію.

— Якби я був дурнем, то не дожив би і до двадцяти років — відповів Сага заходячи слідом за Дю в кімнату — Ти це розумієш. Може, ти все знав і раніше? Чи може у тебе є план? Ти такий же упертий, як батько, але у такій безнадійній ситуації навіть він не відмовлявся б від допомоги. Зрозумій, Сатурн заслуговує на повагу, але не варто втягувати його в цей бій. І я чудово знаю, що ти такої ж думки. А сам ти нічого їм не заподієш. Їх більше і вони сильніші.

— Чому не станеш на їхню сторону? Не вб'єш мене і не станеш радником при золотих?

— Вони заважали себе королями світу. Це нестерпно, визнай. Лише вищі сили можуть мати подібну владу. До того ж, правлять вони безрозсудно.

— Знімки цю свою маску спокою! Дістав вже! Я відчуваю усі твої емоції, але бачу спокійне обличчя! Це бісить! Тут немає нікого, кому ти намагаєшся показати, що все добре! Навіть підспівайла свого десь посіяв.

— Бісиш тут тільки ти. Завтра знову буде нарада.

І Сага зник в червоному зблиску. В ніс ударив запах крові. Дю притулився спиною до стіни і осів на підлогу. Він закинув голову і тремтливо зітхнув. Погляд блукав, ні на чому не фокусуючись.

— Тер, не знаєш, чому він мене так бісить?

— Це його магічний дар.

Дю тихо хмикнув. Але усе ще виглядав стурбованим і не на жарт розгубленим.

— Я не знаю що робити. Золотих аж шестеро! А срібні лише я і батько! Якщо Сага справді щось вигадав, то це було провидіння, не інакше! Завжди знав що духи предків кажуть йому більше, ніж іншим.

Він  простяг руку і посадив мене собі на коліна. Тепле дихання зігріло шкіру на шиї. Чоловік ніжно мене пригорнув, лагідна долоня ковзнула по моєму боку, з плеча до стегна, змушуючи здригнутись від раптового дотику. Дю заплющив очі і запустив пальці мені в волосся. Я нічого не розуміла, але від здогадів починало паморочитись в голові. Невже якісь інші драки вирішили вбити Дю і Сатурна? Навіщо? Тому, що вони різного кольору? Нісенітниця!

— Навіщо золотим вам шкодити?

— Почалось все ще у ті часи, коли дракони стояли при владі, це було ще до Великого Стихійного Лиха, під час якого зникли більшість технологій. Тоді усе населення було набагато розвиненішим, ти це знаєш. Під час апокаліпсису зникли багато рас. А інші сиділи в печерах, не висовуючись. У ті давні часи Золоті і Срібні стояли на чолі двох великих імперій. Ворогуючих імперій. Раніше, наших теж було багато, але зелені і червоні уклали угоду з Зеленими. Нас винищили. І мій батько був останнім. Наш рід мав би зникнути. Але... — він завершив промову не договоривши.

Він ще міцніше мене обійняв.