Це могло би бути чудовим завершенням історії.

— Не збирався я тобі шкодити — повторив пошепки Дю.

Я глибоко вдихнула і повільно видихнула. У наступну мить я була нагороджена коротким поцілунком у щоку. Більше дружнім і не настільки палким. Це типу компроміс? Так ми обоє будемо щасливі, або однаково ображені? Якщо це так, то мене особисто такі відносини влаштовують, бо він ще вчора здавався далеким неприступним і байдужим, наче скеля, а сьогодні усе настільки відверто.

— Треба їхати. Вдягайся.

Я піднялась на ватні ноги і натягнула одяг. Дю простягнув мені руку, я поклала долоню йому на згин ліктя і ми вдвох спустились донизу і вийшли з будівлі. Дю ішов до стаєнь.

— А ти драконом ставати не вмієш?

— Вмію, але перетворення несвідомі. Краще не варто.

— М. Ясно.

Усе чудово, тільки от грошей ні в кого з нас не було. Довелося брати в борг у Шеля. Коня купили одного. І от я притискаюсь до грудей Дю, сидячи в сідлі перед ним. За словами чоловіка, їхати лише п'ять годин. Угу, усього то. Але кращих варіантів немає, дракони коштують шалених грошей, для Дю легше вже пішки піти, щось у мене не виникає сумнівів, що він дійде. Підкови лунко цокали по викладеній пласкими камінцями дорозі, відбиваючи енергійний такт. Кінь був не для верхової їзди, а щоб тягти плуг, але для нього принанні не було проблемою, що ми сидимо на ньому вдвох.

Повільно зліпились повіки, налившись свинцем. Рівномірне похитування кінського крупа заколисувало.

Прокинулась я від того, що Дю підняв мене на руки. Перед нами висів мансіон, а кінь без наказу бадьоро побіг до стаєнь. Щож, п'ять годин полетіли як хвилина, а все тому, що мене тягне спати до півдня. Будівля зовсім не змінилась. Ми покидали її менш ніж на добу, але пропали на багато днів. Щоб того Дюнкерка качка копнула! Я заглянула в чорні очі. Чи той вогонь, який у них палав не був неперевершеною акторською грою, щоб утримати мене? Звучить як нісенітниця! Йому набагато вигідніше було б тримати мене силою, а якби ним рухали нечисті поклики, то він би не зупинявся, побачивши мої сльози, та й обрав би іншу.

Не ставлячи мене на землю він зайшов у особняк і піднявся на другий поверх. Дю відпустив мене лише у кімнаті між нашими спальнями. Через кілька хвилин я вже викидала невиправно брудний і порваний похідний одяг. Нарешті наважившись я піднялась до лабораторії.

— А об'язково без сорочки? — горло миттєво пересохло — Ну, типу, якщо на тебе щось потрапить, на шкіру, це ж неприємно.

Дю стояв без верхнього елементу одягу, п'ялячись у вікно. От одразу ясно, що істота ця не людської крові. Шкіра була ідеально рівна, бліда, без жодної родинки, або плями. Псували картину лише кілька світло рожевих смужок шрамів. І я одразу зрозуміла, що якщо ЙОМУ щось потрапить на шкіру, то не відбудеться за рівним рахунком нічого! От тепер виникає питання:

— Що змогло лишити тобі шрами?

— Мій звір виявив себе дуже пізно, але до цього я майже нічим не відрізнявся від кволої людини. Коли Лілан вигодувала мене, то лишила у чагарнику. На щастя батько знайшов мене до того як я вмер від холоду.

— Це...

— Минуле, це те, що ми не можемо змінити. Хай вона живе з тим, що лишила немовля на смерть.

Я не знайшла, що відповісти.

— Не уявляєш, скільки разів знатні намагались видати за мене своїх наступниць. Народити драка, справжня звитяга. І всі хотіли мати таку славу. Я вже у передчутті тієї триади, яку видасть батько, під час наступної зустрічі.

— А тоді чому він її не вказав одразу?

— Я кілька разів намагався почати нові відносини, він не хоче збити все.

Я згадала слова Сатурна. Він, схоже, змирився, що нармальної невістки йому не бачити і поставився до мене дружелюбно, або ж він просто довіряє вибору сина. Що доволі дивно після його гіркого досвіду. Дю повільно повернувся в мій бік. Обличчя вмить змінила лагідна усмішка.