Маскарад

Зі стогоном я підняла голову. Що ми маємо? Ми троє у прірві, Сатурн і Лора теж вижили. Але я точно собі щось зламала. Некромант різко підскочив на ноги, прислухався до почуттів, а тоді почав озиратись навкруги. Я теж підвелась, але одразу впала назад. Жахливо боліла нога.

— Що трапилось?

Він приклав долоню до вказаного мною місця і почав розтирати. Рука засвітилася мірним перламутровим світлом. Еммм, а як це? Він некромант і володіти світлою магією не може, правда?

— Ти не розумієш устрою магії. Ми обираємо напрям, але не втрачаємо інші сили. Щось розвинено краще, щось гірше, але цілитель може піднять зомбі, якщо потренується якийсь час, а я можу лікувати.

— Усе одно нічого не розумію.

— Я коли обирав напрям теж нічого не розумів. Але я ткнув пальцем в небо і влучив в літаючу корову.

Він допоміг мені встати і повів у той бік, куди падала тінь.

***

Ми ішли вже близько пів години і нічого так і не трапилось. І це було лячно. Ні піщинки не впало, жодного подиху вітерцю. Нас вже починав діставати голод, але ми поки терпіли.

— Якщо що, то першою з'їмо Тер — заявила Лора — Вона найменша і хирлява.

— Чому ж це? Ми люди, з'їмо тебе і ніхто не стане канібалом — Сатурн потис плечима.

Ну, узагалі логічно, але сподіваюсь, що нам не доведеться їсти одне одного. Удалині з'явились невиразні постаті дерев. Судячи з того, що Сатурн пришвидшив ходу, це було не мариво, а якщо і мариво, то групове. Чим блище ми підходили, тим виразнішими ставали рослини з вишневим стовбуром і синім листям. Це ще що за маскарад? А якщо ці рослини виробляють отруйні гази, а не кисень? Але Сатурн був цілком спокійний.

Дерева були величезними! І ніяких отруйних речовин тут не було. Некромант простяг руку і зірвав кілька листків, обдивився, кивнув сам собі і вручив їх нам.

— Їжте. Це уреван, у цих рослин імунітет до скверни і вони мають схожі з плином лікувальні властивості. Не такі сильні, але листя цього дерева доволі поживне і точно не отруйне — просвітив наш годувальник. Чому годувальник? Бо навіть до найнижчих листків міг дотягнутися тільки він серед нас трьох.

Листя було без смаку, але гостро пахло. Та перебирати не доводилось.

Втамувавши голод ми пішли далі. Ліс був не те щоб густий, але середньостатистичному жуку тут буде важко маневрувати. Світло і так затримувалось хмарами, а сюди узагалі не проникало, тому ішли ми у майже сутінках. Але головне, що ніхто не намагається нас вбити.

Я уважніше придивлялася до некроманта. Щось з ним було не так, якийсь нелюдський шарм, моральний тиск. І у Дю теж було щось подібне. Може Сатурн напівкровка? Але його вуха були цілком звичайні, людські, без жодних деформацій. І обличчя теж позбавлене іншорідних рис.

Лора почала волати пісню про двох дурил, це на випадок, якщо жуки ще не в курсі, що до них прийшов обід? Головне щоб жуки Сатурном не вдавились, бо там крім кісток нічого і немає. І чого це Дю мовчить? Повертаємось бо питання з приводу крові Сатурна. Він виглядає як людина, але щось тут не чисто.

— Дю, а твій батько напівкровка? — тихо прошепотіла я.

[ А сама як гадаєш? ]