Магніт для беззахисних

Рубі сіла на обідок фонтану і опустила хвіст у прохолодну воду. Малайорка сторожко оглядалась. На вулиці нікого не було, та й фонтан був схожий на болото.

" Як і все в піратському кварталі " полумала вона.

Сама Рубі була з центру, або ще "Живого пагорба". У неї була доволі вигідна початкова позиція, вона вродилась частковим альбіносом, але усе одно прожила в притулку шістнадцять років, тільки потім її придбали, але через кілька місяців сім'я обідніла через те, що зачинили їх таверну і Рубі просто виставили за двері.

Малайорка глянула на застояну воду в фонтані. На зеленкуватій поверхні вгадувалось її відображення. Доволі висока, має витончену статуру, але по людському вона здавалась занадто кволою, довге волосся в'ється кучерями, біле, лише кілька пасем рубіново червоні. Луска теж нагадує біло червону фреску, а білі плавці були вкриті круглими червоними плямами. На ній крім спіднього була лише довга нічна сорочка до колін і м'який шкіряний нашийник прикрашений мереживом і стрічкою.

Рубі почула кроки і одразу насторожилась. Навіть гоблін буде серйозною проблемою, бо гідну відсіч вона дати не зможе. Лишається сподіватись на швидкі ноги і витривалість притаманні жителям глибин. Навіть фізично непідготовлена Рубі бігала швидше за людей. З-за рогу вийшов людська дівчина, одноліток Рубі, високого зросту, худенька доволі смаглява, відверто піратського вигляду. Не чекаючи продовження малайорка з місця рвонула уздовж вулиці. Вона відчула крім людського запаху трохи схожий на її власний.

— Ану стій! — вона почула вигук на малайорській і судячи з звуків джерело крику кинувся слідом.

Вона не добігла до третього повороту, як її збили з ніг і  сильна рука притисла малайорку до землі.

— Обережніше! Ще зламаєш їй щось! — людська дівчина доволі швидко їх наздогнала.

— Хто ти така? — другий продовжив говорити малайорською, тому Рубі відповіла так само:

— З центру, мене вчора за двері виставили. До цього в притулку жила. Я нічого вам не зроблю, навіть якщо і спробую, я тобі не суперник.

Її відпустили. Рубі перевернулась на спину. Над нею стояв інший малайор, з доволі темним волоссям. Судячи з форми плавців, морський, або океанський. Коріння Рубі ж було високо в горах. Дівчина простягла їй руку і допомогла піднятись на ноги. Малайор був доволі привабливий, але ліва половина обличчя уся була обдряпана і з того ж боку бракувало вуха.

— Вибач, що напав, якщо знадобиться якась допомога, то по нашому запаху знайдеш таверну.

Вони удвох пішли далі. Рубі постояла трохи і зайшла у провулок. Туди викинули люди старі речі, а поки день, то можна щось прикарманити і не потрапити в лапи інших напіврозумних. Рубі була впевнена, що тутешні обірвані виходять вночі.

Знайшла вона короткі штани до середини стегна, інші їй не підходили по розміру, а ці принанні дадуть свободу рухів, бо малайорка не хотіла ганьбитись, усе таки виросла вона не серед волоцюг, ще зіпсовані фарбою і вугіллям чоботи з чорною обшивкою і попрацювавши кігтями вирізала з обпаленого жилету на шнурівці широкий пояс від ребер до тазу і сховала під ним старенький складний ніж з тріснутим руків'ям. Тепер вона не виглядала як з тільки з ліжка встала, ще й мала яку не яку зброю.

Згадавши слова малайора, вона повернулась на місце усіх подій і по запаху дивної парочки прийшла до старенької таверни. Погляди усіх присутніх поступились у малайорку. Вона не опускаючи голови пройшла до комину. На імпровізованій сцені на стільці сиділа дівчина, вона розпустив волосся і воно стало схоже на бірюзову хмаринку, бертка перебирала струни обшарпаної лютні, поряд стояв малайор задаючи такт брязкальцем і намагаючи обрати підходящий темп. Урешті решт бринькання перетворилось на повноцінну мелодію і малайор почав співати. Баладу про вугільного кракена він знав майже з колиски, усі дванадцять епізодів, це була його улюблена пісня і подобалась вона йому навіть на Керні, а не тільки на малайорській.

Альбіноска підійшла до сцени і дівчина привітно кивнула, не припиняючи гру. Малайор на неї ніяк не відреагував. Спів тривав близько десяти хвилин, малайор проспівав дев'ятий епізод про безпосередньо полювання. Урешті вони обоє спустились з сцени.

— Щось ви якісь млявенькі — заявив один з слухачів.

— Подивився би я на тебе після п'яти днів на кордоні в Увелльн! — зухвало відказав малайор.

Обоє піднялись на другий поверх, там їх і наздогнала Рубі.

— Я можу спитати ваші імена — тихо прошепотіла вона — Мене звуть Рубі.

— Я Тено радий познайомитись — Рубі округлила очі, це хлопець? Але запах натяв на протилежне.

— Квіт — він приклав долоню до ключиці і кивнув — Тобі потрібна допомога? Тут важко вижити, краще прибийся до якоїсь сім'ї в сусідньому кварталі.

— Я... Не знаю.. просто.. знову стати домашньою тваринкою... Це...

— Це важко, я розумію. Сам на своїй шкурі відчув, але у тебе два шляхи. Стати грозою цього міста, або чиєюсь тваринкою, можеш як я використати обидва варіанти. Але чи готова ти боротись на смерть, спричиняти біль? Мені було дуже важко переступити цю межу, але такі як ти, з якоюсь особливістю, подобаються людям.

— Квіт, вона, здається, хоче лишитись з нами.

Рубі обкрутила ноги хвостом. Квіт зітхнув.

— Тено, колись, ти так само шукав захисту у мене. І тепер вона теж хоче бути з нами.