Грандіозне падіння

Про мене забули, апатія після нападів минула і орденці повернулись до своїх справ життєйських. Я розвісила вуха і слухала історії про їхнє життя, про те, чим хто хворіє, про стихійні лиха, і,  що найкумедніше, про скарги на ломоту в кістках і погіршення зору. При чому батько Дю якщо і мав подібні проблеми то йому вистачало сил про це мовчати. Потім почувся тихий дзенькіт скла. Сатурн підвівся і пішов в напрямі ущелини, я хвостиком попрямувала за ним, через кілька хвилин до мене приєдналася Лора.

— Куди він нас веде? — спитала Лора.

— Так він не просив нас за собою іти.

— То пішли назад?

— Ееее ні! Він, один тут у кого є якісь моральні цінності, тому я з ним.

— Два дурила страшна сила.

— При чому це тут... Ах ти ж!

— Два дурила страшна сила.

— І ти з ними — я відмахнулась рукою і поспішила за Сатурном, треба його наздогнати поки котожінка мені мізки не почала виносити. Але Лора теж пришвидшила ходу.

— Два дурила страшна сила!!! — несамовито проволала Лора мені в слід.

— Та ну відчепися!

— Два дурила страшна сила!

— Лоро, це нерозумно — Сатурн похитав головою — Ти леді вищої школи, а поводишся гірше ніж гоблін.

— Ну і що. Два дурила страшна сила!

— Тер, насправді, ущелина виснажується. Тут мало смертей і ми відбиваємо усі хвилі. Потім, ми спустимось униз і оглянемо усе. Я сподіваюсь, що таким чином знайдеться спосіб знешкодити ущелини.

— Це, чому Ви кажете саме мені?

— Бо мені треба поділитись з кимось, хто не почне балагану з крихітної вісті. Щастя має бути тихим.

— Два..

— Якщо ти не припиниш, то я копняками гнатиму тебе до руїн Ардеяру.

— Боюсь, що Ви полякаєте усіх скрипом суглобів.

— Його не почують через твій тупіт.

Це заткнуло котожінку. Котолюди пишались природньою грацією і подібне зауваження було ударом нижче пояса, але вона сама нарвалась. Нічого не предвіщало біди, але від ущелини потяглась нова тріщина. Ми ломанулись убік. Земля обвалювалась, ми ледве не потрапили униз.

З новою тріщини вирвався дракон. А він то тут що забув. Ну і ми опинились найближче до нього. Рептилія була просто величезних розмірів, навіть від її дихання ми ледь не валились з ніг. Істота ревонула і вдарила хвостом по землі. Небагаті сухі грунти почали осипатись і  почався доволі масштабний зсув. Мабуть так виглядає лавина. Сатурн вчепився мені і Лорі в руки і потягнув далі. Дракон видихнув струмінь вогню і усі ми троє припали до землі. Звір гарбнув лапою землю і натужно махаючи затерплими крилами злетів. Більше ніхто його не цікавив і рептилія просто хотіла забратись подалі від скверни.

— З сплячки прокинувся — заявив Сатурн.

— Ми ледь не впали туди! — у Лори трусилися руки. Вона зробила кілька кроків вбік. Усі ми були при зброї і котожінка ввігнала свій дворучник у землю, спричинивши шще один зсув, від якого втекти ми вже не встигли.