Лише нерозумне дівчисько.

Я дивилася услід віддаляючимся постатям. Тено ледве плівся, а Квіт підвищувався над ним, як охоронець. Чи побачимось ми ще раз? Дуже сподіваюсь. Але спершу, я маю врятувати Дю.

— Не розкисай, боєць! — Сатурн поклав руку мені на плече — Ми за тобою приглянемо.

Я заплющила очі і глибоко вдихнула. Відчуття дотику тонких пальців на плечі і терпкий запах якогось порошку, який так і не вивітрився за п'ять днів, і узагалі сама присутність некроманта якимось дивом впливали на мою свідомість. І от я знову побачила спогад:

******

Я стояла біля воріт. Усе моє єство тремтіло в очікуванні чогось. В двір заходили різні люди, вони прямували до учнів, які закінчили рік навчання, вітали їх, обіймали. І от за ворота до власника спогадів підійшов невисокий кволий підліток, дуже блідий, через суху шкіру він здавався фарфоровою лялькою. Хлопець підняв погляд. Великі чорні очі, яскраві губи скидались краплями крові. Підліток був не в доброму гуморі, губи трохи тремтіли.

Власник спогадів розпростер руки, хлопець кинувся йому в обійми. Чоловік провів рукою по скуйовдженому попелястому волоссю. Хлопчина звівся навшпиньки, хоч на вигляд йому було п'ятнадцять, він не дістава батькові плеча.

— Може трапитись, що ми не бачитимемось дуже багато часу. Але я вірю, що ми ще зустрінемось. Настали тяжкі часи.

— Я розумію.

— Я вірю, що ти впораєшся. Якщо тобі знадобиться допомога, то я знайду спосіб надати її тобі.

******

— Досить на них п'ялитись, бо малайора від нашої уваги тіпає як дівицю на виданні.

Голос некроманта привів мене до тями. Сатурн різко розвернувся на підборах і пружнім кроком попрямував до обозу. От класно розуміти, що шістдесятилітній чоловік у кращій фізичній формі ніж я. Та він навіть з малайором потягатись може. Хоча лускаті по природі своїй сильніші і витриваліші за людей. Чоловік раптом смикнувся і відійшов від возу.

— Будьте обережними, прошу вас, бо ще наткнетесь на такий сюрприз.

Він стискав в руці змію, тримаючи плазуна попід голову. Змія обвивала його руку, але нічого не могла вдіяти. Судячи з яскравого забарвлення змій був отруйний. Скверна негативно впливала на тварин і деякі види сходили з розуму і починали нападати на людей.

— Вкусила? — один з орденців почав оглядати руки некроманта.

— Не встигла.

— Я зберу отруту.

Він обережно забрав плазуна з таким виглядом, наче боявся не того, що змій вкусить його або Сатурна, а того, що якось нашкодить змії. Ординець мало не пританцьовуючи обійшов обоз. Сатурн упер руки в боки і похитав головою. Потім спантеличено оглянув обоз, наче забув, що йому узагалі було треба, а може і не наче. Нарешті він вийняв мантачку і почав гострити лезо дивакуватого мечо-списа. Я поплелась до вогнища. Повіки наче свинцем залили, очі самі собою злипаються!

Прокинулась я опівдні. Сперлась на лікті і стала свідком дуже незвичного дійства. Сатурн, обіпершись на свій мечо-спис, спав стоячи, у прямому сенсі. Ну не зовсім спав, але деякі люди не можуть заснути якщо матрац твердий, а цьому схоже узагалі усе-одно. Раптом з сусідньої групи пролунали крики. Некромант різко підняв голову.

— Що це там у них?

— М? — чоловік нахилив голову набік — НМП.

— Що за НМП?

[ Не моя проблема ] — байдуже кинув Дю.

— Та ну! Що це значить?

[ Не моя проблема ]

— Не знущайся!

[ НМП, це абревіатура від не моя проблема! Коли я підходив до нього з несуттєвими проханнями коли він працював, то він завжди казав так. Я спершу не розумів, але коли ти з'явилась, то я все нутром відчув ]

— Ти ставишся до мене як до доньки?

[ Ні, мені наплювати ]

— А...

Ні ну образливо! От як він так? Я життям ризикую, а йому наплювати? Я ображено схрестила руки на грудях. Ну чому я? За що? За що?! Чому усі мої однокурсниці спокійно живуть, може вже одружились. А на мені світ клином зійшовся!? Правильно, відповідь одна! Я, безмозка потвора, вирішила, що цей світ мене любить і я спокійнісінько можу припертись в столицю і житиму приспівуючи! І що тепер?! Якщо мене поставили у нижчий клас, то там мені і місце!

У мене з очей потекли сльози. Почуття як у викрученої ганчірки. І.. і Дю наплювати на мене! Так кажу, наче це для мене неймовірне відкриття. Я обійняла себе за коліна і опустила голову, намагаючись заспокоїтись, ніхто не має бачити моєї ганьби. Я витирала сльози і стримувала судомні схлипи.