Рибні діла

Я сиділа не березі і бовтала ногами у прохолодній воді. Ріка була глибока, в плваю я гірше ніж сокира, та і вода була не достатньо тепла, я б сказала холодна. Проте температура ні Тено ні Квіта не турбувала. Перший усе дитинство плавав тільки у льодяній воді, а другий узагалі морське створіння. Тено так і не зміг нічого впіймати і зараз сидів поряд зі мною. Квіт зник під водою і з'явився лише раз, щоб викласти здобич, того разу йому в кігті попався не дуже великий, карась мабуть, чи може окунь? Я і карася ні разу не бачила. Над водою показався рибохвостий, вигляд він мав цілком задоволений, отже, він щось упіймав.

Малайор вибрався на берег і кинув на землю рибину з блискучою, наче дзеркальною лускою.

— Піду по ломачча, а ти поки рибу вибілуй.

Малайор пішов у напрямі дерев. Я викликалась допомогти Тено, і за кілька хвилин ми з ним вичистили і вимили обидві туші й склали все на широкому листі лопуха. Минуло ще кілька хвилин, але малайор так і не повернувся.

— Треба піти подивитись.

Тено пішов за Квітом, я підвелась і побігла його наздоганяти. Лише біля дерев я згадала, що забула меч біля ріки, але вертатись по нього не було часу. У підліску не було ні душі.

— Може він пішов вглиб і заблукав?

— Навіть якби Квіт вчинив так необачно, він би знайшов дорогу по свому запаху.

Раптом ми вгледіли кількох кроликів.

— Води прадавнього океану! Ми тепер Квіта до віку шукати будемо! Малайори панічно бояться кроликів.

Я підняла голову в гору. Ну, шукати ми його точно не будемо, малайор сидів на гілці, з жахом дивлячись на пухнастих створінь. При чому він знаходився на висоті доброго десятку ярдів над землею. Як він подолав дюжину футів голого стовбура, суцільна загадка. А ще більша загадка, як ми будимо його звідти стягувати. Тено кишнув на кроликів і ті швидко порозбігались. Лускатий зліз на нижню гілку, але ставати на землю не спішив.

— Якщо що, я прожену їх, не треба боятись!

Поки Тено якось намагався заспокоїти лускатого, я підняла з землі оберемок хмизу. Коли я обернулась, то стала свідком доволі кумедного дійства, лускатий висів догори дригом, тримаючись хвостом за гілку. Тено забрав у мене з рук хмиз і пішов назад до ріки. Малайор спустився нарешті на землю і попрямував за хлопцем.

Там ми розпалили вогнище, Тено загорнув рибу в лопух і Квіт вклав згортки під хмиз. Малайор торкався руками вогню, але не відчував жодного дискомфорту.

Риба на смак видалась доволі приємною, мабуть головну роль тут зіграв голод. Ми утрьох розляглись на траві, по тілу розтеклося тепло, а шлунки нарешті перестало судомити. Ехххх... Ще кілька годин і ми на тиждень відправимось до ущелини, і там ми забудемо про таке поняття як ситий і про відпочинок теж. Але я готова заплатити таку ціну заради своїх цілей. Я подивилась на Квіта і Тено, чи знають вони, що на них чекає тиждень жахіть і страждань? Малайор повернув голову в мій бік, я як вперше вдивлялась в його обличчя, відмічаючи найдрібніші деталі. Хоч це й приховувала луска і трохи рожевуватий відтінок шкіри, він мав кілька шрамів на лиці, як від батога. Що за звірі били дитину батогом по обличчю? Адже лускатому не було десяти років, коли він був у рабстві. Плавці додавали рукам об'єму, але якщо придивитись, то рибохвостий починав здаватись хворобливо змарнілим. Чому спершу він здався мені міцним? На Тено не було слідів побоїв чи чогось такого, але і йому життя подало досить уроків. Що ж, бачу, що важко буде мені, цих двох не налякаєш голодом і важкою працею. Малайор широко позіхнув. Ну що ж, вампіри нервово трясуться у кутку, ікла тут такі, що можуть проломити кістку.

******

У мить я опинилась незрозуміло де. Чуття починали з'являтись по черзі. Першим з'явилось відчуття свого тіла, і це точно було не моє, бо я точно мала хвіст і плавці, усе боліло, серце скажено калатало. Потім з'явились запахи і присмак крові на язику. Потім я почула крики.

— Ти нащо це зробив!

— Пан наказав замінити, я і зробив це, поки він спав!

У голові з'явився чужий, дитячий голос, думки власника цього тіла. Найнав'язливішим був страх, кволе тільце зіщулилось в очікуванні удару.

— Відійди від нього швидко! Левіс! Відійди!

— Він не робить нічого поганого! Я ще не вдягнув другий нашийник.

Істота, в тіло якої я потрапила, розрлющила очі. Над нею сиділи двоє чоловіків, один з них тримав в руках шипастий нашийник. Істота торкнулась шиї. А в наступну мить її наче подушкою по голові вдарили, вона миттєво скинула страх з оціпенінням. В голові з'явилась радісна думка "Вони зняли нашийник!" Хоч тіло і боліло, істота була цілком здорова.

— Відійди поки не...

Істота вкусила молодшого чоловіка, який притискав її до землі за руку, під зубами хруснула кістка. Створіння вирвалось і драпануло геть, на мить озирнувшись. До цього воно було в приміщенні схожому на стайню, і судячи з усього було прикуте ланцюгом. Істота бігла не відчуваючи під собою ніг. Ховаючись у кущах вона дісталась стіни. У фігурному паркані було кілька дір, в які змогла б протиснутися дитина. Істота продерлась між двома залізними прутами і рвонула уздовж вулиці. Після кількох хвилин біганини істота заховалась у провулку серед купи мотлоху. Я змогла роздивитись руку істоти. З плавцем і лускою знайомого бордового кольору.