Малайорська колискова

У наметі Тено підібрався до самого виходу і неприязно зиркав на Лору, на наше повернення він відреагував так, наче ми пропадали кілька місяців. Що ж, ситуація не найкраща. Нас лише троє, а капітанка не збирається нам допомагати. Проте, Квіт сильний боєць, та й Тено теж не дуже відстає. Дю може керувати моїм тілом, після чого моя боєздатність збільшується в кілька разів. Жити якось можна. Сподіваюсь, що ми не помремо найближчим часом. А завтра вже до ущелини. Там ми потрапимо в нормальну команду і все буде чудово. Правда ж?

Темрява поглинула усе, але сьогодні я не могла заснути довше, ніж зазвичай. Я сіла і оглянула все навкруги. Так, он там Тено і Квіт. А віддалік то Лора. Малайор підняв голову і заозирався навкруги, запевнившись, що Тено лежить поряд він знову ліг. Він прокидався кожні п'ять сім хвилин, перевіряв, чи хлопець спить спокійно і знову засинав. Варто мені було  хоч якось щось шурхнути він підскакував. Як він не відключається від перевтоми з таким чутким сном?

І чому Дю так довго мовчить? Я потяглася до меча, але, його не було на місці. Так от чому він не допоміг мені розібратись з тими бандюгами! Але я відчувала його бажання битись. Тобто, я це собі надумала? Де Дю?!? Я піднялась, але меч самотньо лежав біля виходу. Я узяла меч в руки.

[ Я думав, що збожеволію! Ти лишила мене тут на цілу вічність! Повір, мені відкривався чудовий вид на стінку намету! ]

— Ти що, дивишся чимось одним?

[ Цим смарагдом на ефесі, або твоїми очима. Зір у тебе не найкращий. ]

— А ти тут біля стіночки так добре стоїш! Полежиш ще трохи.

[ Ей! Це жарт був! ]

— ???

Самого запитання не було, але я спиною відчула здивований погляд рибохвостого. Квіт дивився на мене як на несповна розуму.

— Меч зі мною говорить — у підтвердження своїх слів я потрусила зброю.

У погляді усе ще не було ні краплі розуміння.

— Людина у мечі...

— М. Ясно — сказав лускатий, усе ще здивовано на мене вирячившись.

— Я коли вас з Тено побачила, подумала, що ви якісь пірати.

— У якомусь сенсі, ти була права. Я і на кораблі майже не бував, а Тено пірат. Він був там, де хмари настільки тонкі, що крізь них пробиваються промені.

Я округлила очі. От тобі й маєш! Справжній пірат! Але у Тено справді була смаглява шкіра, наскільки це можливо в наших реаліях. І ця його звичка розхитуватись під час ходьби, та і сама його бертська природа кликала його до моря і кораблів, це безумовно. А от Квіт мене здивував, я думала, він теж моряк.

— Можна я... Емммм... Як би сказати...

Малайор зітхнув і простяг мені руку. Я провела пальцями по лусці. Та виявилась сухою і прохолодною, приємною на дотик, але твердою. Плавець щільно прилягав до руки і був майже непомітний. Я завжди думала, що у них риб'яча луска, а насправді як у змії. Тобто вони рептилії, а не риби.

[ Луска темніша ніж у інших рибохвостих, думаю, по їх міркам він чорнявий, чи щось таке. ]

— Ти несхожа на інших молодих жінок, трохи на малайорку. Тільки б була трошки вища.

— Угу.

— Але так теж гарна.

— Еееее... Дякую — я густо почервоніла. Останні дев'ять років ніхто не казав нічого хорошого стосовно моєї зовнішності, здебільшого знущались. Але малайор виглядав цілком серйозно.

— Тено сказав мені, що таких як ти вчать буть служницями, але він не згодний з такими правилами. Про служниць, це правда?

— Правда — я схилила голову.

— Повір, я розумію як ти почуваєшся.

— Ні ні ні! Ти відчув на собі дещо значно гірше. Я навіть не можу цього уявити.

— Як вас розподіляють по класах?

— У кого фігура як у тих яких ти бачив і миле лице вчаться у хорошій школі, отримують кращу освіту, а потім кращу долю, а ті, хто занадто худий, або повний, має неправильне обличчя, чи негарне на думку інших волосся, вчаться прибирати, одягати гарних, купати їх, важко працюють, вони не отримують усіх знань, не вчать у школі інші мови. На думку вчителів, вони не вийдуть заміж, а якщо вийдуть, то будуть рабинями.

— Мені тебе дуже шкода, ніхто не заслуговує на таке ставлення — великі лазуритові очі дивились на мене зі співчуттям. Вертикальні зіниці розширились і тепер були майже круглі. Хоч ці очі і були не людські, у них було більше людяності, ніж у моїх однокурсниць — Тобі треба спати. Людям важко протриматися цілу ніч без сну. І цей день був важкий.

— Не можу заснути.

— Я можу допомогти.

— Вже цікаво, як ти збираєшся це зробити.

Малайор дочекався поки я вляжусь і почав намугикувати якусь мелодію. Він що, колискову співає? Через пів хвилини мугикання переросло в повноцінний спів. Співав малайор чудесно. Я не розуміла слів, але це було схоже на пташиний щебет. Тихий і спокійний, планомірний, але живий. Колискова в його виконанні виявилась дієвою, майже одразу очі почали злипатись, усі погані думки пішли геть з моєї голови, якщо там узагалі можуть з'являтись думки. Вже майже заснувши, я відчула, як він торкнувся мого лоба між бровами.