Знову у возі. Без паніки, цього разу легально

Я роздивлялася натовп бажаючих помститися жукам. "Смертників" мали повезти у возах разом з їжею і ліками для тих, хто вже довго на позиціях. Я обрала ту хуру, де було найменше вільного місця. Так сюди набреде менше народу. Якщо чесно, то я сподівалася, що буду узагалі сама, але через хвилину у мене з'явились два супутники. Перший був худорлявий хлопчина, на вигляд трохи молодший за мене (що це малятко тут забуло?) з пофарбованим в бірюзовий волоссям, вдягнений у затаскану шкіряну куртку, з-під якої визирав поділ сорочки, прості штани в притул до ноги і черевики до середини литки, один з яких був зашнурований не до кінця, а його халява була зігнута надвоє, або хлопець просто був недбалий, або так виражав себе. Другого роздивитись я не змогла, він був з ніг до голови закутаний в плащ. Я побачила лише, що він взутий в грубі чоботи, у нас такий крій називають "корабельним", і ще він був ширший за свого супутника у плечах.

Спершу ми сиділи мовчки, а потім хлопець почав щось бадьоро розповідати на бертській мові. В ній я ні слова не знала, але цю мову ні з чим не сплутати. Бертці узагалі народ добродушний. Але країна у них маленька. Вона розмістилася на північному архіпелазі. Там між островами невелика відстань. Чому ь усім завжди хотілося ці території, але у результаті майже десять війн берта тепер контролює усе Льодяне море, а її кораблі вільно плавають по Довгому океану. Ось і підтвердження переді мною сидить, не дуже велике, але підтвердження.

Через якийсь час мідні ромбовидні очі увіп'ялись в мене. Він мабуть намагався визначити, якою мовою зі мною. А потім щось бовкнув на своїй.

— Я тебе не розумію — сказала я на Флентській. Цю мову вважали міжнародною і збирались зробити суспільною.

— Нічого. То я не до тебе.

І він знову став щебетати на своїй, едине слово яке я змогла виокремити було "ер" може це ім'я другого?

— Таааак... Що ми сидимо одне на одного як вовки зиркаємо? — раз вони прийшли, то я дізнаюсь, що це за двоє.

— А?

— Наскільки я зрозуміла, тебе Ер звуть.

Тип у плащі нічого не сказав.

— Взагалі-то, ер, це шанобливе звертання для людей молодших тридцяти років.

— У нього якийсь титул?

— Е, та ні.

—Тоді чого ти називаєш його ер?

— Чесно, не знаю. Просто, як першого разу назвав, так і не перевчився— він знічено опустив очі — Йому це теж не подобається. Але вже змирився.

— А як тебе звати?

— Тено — він простяг руку.

— Я Тер-Асура. А він — я кивнула в бік типа в плащі.

— Не варто називати його ім'я.

— А що? Відомий? Або злодій?

— Просто він, просто...

Хлопчик густо почервонів. Але раптом той у плащі показав мені кисть з бордовою лускою на зовнішній стороні долоні. Ой! Це що?! Малайор?! Я вже хотіла втекти, але віз зрушив з місця.

— В він хоч ч не аг гресивний?

Хлопець замотав головою і обійняв малайора. Той щось тихо йому сказав, назвавши хлопця на ім'я. Тено здивовано глянув на нього. Щось спитав. Малайор тихо хмикнув, але це чимось нагадувало сміх. Тено широко усміхнувся.

— А що він каже?

— Якби він хотів щось сказати тобі, то говорив би на суспільній. Чому всі вважають малайорів тупими?

— Може тому, що вони напіврозумні?

Малайор знову подав голос і на цей раз Тено відверто розреготався. От що він там про мене говорить? Почекавши трохи рибохвостий зняв плащ. Якщо чесно слово монстр примінити до нього було важко. Природа подарувала йому доволі гарне обличчя, фігуру з натяжкою можна було назвати міцною. Лускатий відкинув довге кучеряве волосся за спину, рефлекторно забираючи пасма за вуха, одного з яких бракувало. На місці вушного плавця красувалася рана, яка вже майже затяглася. На ньому були вузькі брюки заправлені в високі черевики і широка сорочка з засуканими рукавами заправлена в штани. Малайор примружився, сьогодні шар хмар був тонший ніж зазвичай, тому холоднокровний рибохвостий млів. Лускатий був блідий і Тено здавалося підтримував його.

— Тобто він безименний?

— У мене є їм'я, а тобі варто навчитися мовчати — а хіба бувають хриплі малайори? Виявляється що бувають.

Настільки спокійно наказати комусь заткнути рота треба ще уміти. Тено ткнув його ліктем під ребра. Враховуючи статуру хлопчини лікоть був дуже гострий і це мало бути неприємно. Хлопчина знову швидко щось сказав і схрестив руки на грудях. Малайор одну руку заклав за голову, а іншою зневажливо відмахнувся. Це має трактуватись як "мені начхати"?

"Ці двоє якісь підозрілі" — тихо пробурмотів Дю.

— Ти так і про двох Херроні казав — я перейшла на Керні. Якщо мої супутники говорять на невідомій мені мові, то я робитиму так само.