Ескалібур недороблений!

Еленор зв'язав Дюнкерка по руках і ногах звичайними мотузками і кілька добровольців узялись відвести його до гвардійців. А ті що залишились згуртувалися напколо меча. Меч був продовгуватий, мав візерунки на ефесі і був суцільно металевий, зроблений з сплаву міфрилу і звичайної сталі і мав приємний сріблясто пурпуровий колір. Руків'я було обмотане шкірою, до нього також прикрутили дві китиці.

— Я змінив заклинання. Для того, щоб витягнути Стефа з меча треба напоїти меч кров'ю жуків. У кого землі біля кордону? — Бастиль говорив суворо. Чому мене не дивує, що він говорячий кіт!?

— Що тут відбувається?

На мене дивились дещо зверхньо, але з співчуттям.

— Дюнкерк прокляв Стефа і засунув його в меч — Сага прикусив губу — таке сильне заклинання неможливо реалізувати без зворотнього шляху. Якщо вбити цим мечем достатню кількість жуків, то воно втратить силу.

— Я візьмуть за це — Даора вийшла наперед і взяла меч в руки.

— На жаль, це може зробити тільки маг, або людина з маною всередині. У тебе в руках цей артефакт не працюватиме — після цих слів Бастиля жінка передала зброю наступному бажаючому, але той скрикнув і впустив меч на землю.

— Агх! Я не зняв захист. Віллен, ти ж синхронизувався з циркуляцією Стефа раніше? Ні ні ні... Стрфлєл'яль забрав у нас можливість допомогти йому усе розганяючи і розганяючи циркуляцію.

— Ви неуважний, Бастиль. Адже серед нас є людина, в якої не просто така сама циркуляція, а й узагалі його мана — Сага зміряв мене поглядом — Бери меч в руки, так, я тобі говорю.

Він помахом руки вказав на меч. Я взяла в зброю. Клинок був заважким для мене. Раптом від рук щось повільно перебралось мені в голову, засідаючи там поряд з моєю свідомістю. Сага при обійняв мене за плечі і повів на вихід. Ну нарешті людина якій я можу нормально дивитися в очі. Він був вищій за мене не більше ніж на голову, але порівняно з тим, якою була різниця між мною і Дю це квіточки. Чужа свідомість виголошувала німий протест, але я пішла за герольдом.

— Я дам тобі гроші, придбаєш похідний одяг і піхви для меча,  а завтра вранці біля північних воріт Сайни збирається загін для чистки.

— С сайна? Тут? І Ви відведете мене туди?

Сага промовчав. Тільки но ми покинули залу він пришвидшив ходу. Потім примусив мене забратись на спину дракона і за кілька хвилин рептилія вже приземлилась на головній площі міста.

— На жаль мені треба тебе залишити. І ще одне. Почуєш голос Стефа в голові, не лякайся.

І дракон з легкістю змив в повітря. Чому усі, хто якимось чином мені допомагає, помирає, або інакшим способом зникає з мого життя. Спершу рудий, тепер Дю. Може я проклята і Сага через кілька днів склеїть ласти? У таких думках я направилась до прилавків. От от мені знову доведеться кинути виклик скверні.

Через пів години я вже прямувала до північних воріт. Піхви з мечем з кожним кроком плескали мене по спині. Крім них я придбала штани і сорочку вільного крою, шкіряний жилет, що прилягав до тіла і мав роль імпровізованого обладунку, широку довгу туніку з каптуром, грубі чоботи на шнурівці і похідний ранець. В останньому лежали бинти, фляга і їжа на перший день. Більшого мені не було треба, нас мали забезпечити необхідним в загоні.

"Вибач, що тобі доводиться іти туди" — пролунало в голові. Всередині похололо, але я вчасно згадала слова Саги.

— Вибачатимешся потім. За усе, що станеться поки ти не станеш знову людиною.

"Ну гаразд" — голос пролунав трохи ображено.

— Ну, не засмучуйся, головне, що я можу тобі допомогти.

"…" — він нічого не сказав, але почуття його провини розтеклося по тілу.