Збіговисько у підвальчику

Ввечері мене чекала грандіозна новина. Виявляється завтра після півдня буде збір у гільдії Бастиля і Дю збирається тягти мене з собою. І от нащо йому це? Виїхати ми мали уранці. Дю провів мені докладний інструктаж, нікого не слухати, не відходити від нього далеко, нікому не вірити, особливо двом братам з рудуватим волоссям і сірими очима, ті узагалі диваки, ще раз не відходити від нього ні на крок і ні в якому разі не гладити білого котика, бо то і є Бастиль.

Уранці він примусив мене натягнути сукню бузкового кольору довжиною до коліна і закріпив у мене на стегні перев'язь з ножем. Ну хоч взуття було прийнятним. Крім цього моє праве око остаточно позеленіло.

І от після цього кошмару він, вдягнений у простий чорний костюм, завів мене до стаєнь. Тут були два звичайні коні, один шестиногий і величезний білий тигр, що не поступався розмірами скакунам.

— Ця тигриця твоя. Називай як хочеш, відкликається на усе.

— Може краще на коні?

— Твоє діло.

Він вправно осідлав щестиногого коня і забрався в сідло. Я подивилася на тигра. Вона ласкаво потяглася до мене. І ткнулась носом у плече. Я попестила її по голові. Велика кішка привітно замурчала. Що ж, була не була! Я забралась на спину тигриці. Дю схвально кивнув.

***

Їхали ми годин п'ять. Шерсть тигра була м'яка, а оскільки тварина сама ішла слідом за скакуном Дю я лягла їй на спину і замружила очі. З кожним днем ставало усе тепліше. Природа повільно оживала. Птахів ще не було чути, але скоро вони будуть розвиватись різноманітними трелями. З усвідомленням цього на душі потеплішало.

І от перед нами відкрився дивовижний вид! Океан, а на узбережжі палац з темного каменю! І ми увесь час будемо там? Та це ж неймовірно! Тигра і коня довелося лишити у стайні біля фортеці. Дю узяв мене попід руку і ми зайшли в простору залу з фресками і картинами. Мабуть тут була бенкетна зала. Бо тут було з десяток столів.

— Я не думала, що все буде так... Гламурно. Я уявляла собі збіговисько у підвальчику...

Зліва від нас хтось хихотнув. Я обернулась. Там було двоє. Один, мабуть охоронець був міцний. Мав гарні риси обличчя і коротке каштанове, ледь рудувате волосся. Також у нього була коротка борода. Другий же, який і був джерелом звуку, був невисокий, кволий, мав кругловате лице і непропорційно великі сірі очі. Волосся того ж кольору що і в першого діставало середини шиї.

— Не побачивши вас в центрі уваги, я вже сподівався, що ти так і не оклигав від отрути — тихо сказав Дю.

— Сподівайся далі — фиркнув дрібний — Накопичувач знайшов? Ха! Подумати тільки! Збіговисько у підвальчику!

— Даора блискавки поглядом пускає. Вчора малайор втік просто з препарувального столу — заговорив міцний — До неї краще не підходити.

— Тоді дивись за своїм братом, когось вибісити, це про Сагу.

— Хто б казав, Дю, пам'ятаєш, як ти...

— Тсссссс... Замовкни! — Дю стис кулаки.

— Ага, зараз! Твоє друге зібрання. Коли ти привів до нас Дюнкерка, а потім довів його до сказу і він розвалив увесь порт.

— Ніби я це зробив бо захотілось.

— Ніби я всіх спеціально дратую, от, чому я тебе дратую?

— Не варто...

— Еленор, ти чого? У Дю крига тріснула. Дівку з собою привів, а я навіть не в курсі, де він її знайшов! Аааааа! Тільки не кажи, що у Грози Орди утягнув!

— І як воно про це все дізнається?

Дю зітхнув і повів мене далі. Ті двоє за нами не пішли.

— Що то за клоуни? — тихо спитала я.

— брати, про яких я тобі казав.

— Брати?

— Угу. Сага і Еленор. Перший, арканер, використовує карти, а в меншого надлюдська сила.

— Не схоже, щоб молодший був сильним.

— Круглолиций старший.

— Що?

— Я спершу теж не повірив, але це правда. Вони двоє наступники Орді Херроні, спадщину не ділили, а поділили обов'язки. Де треба діяти швидко, або коли іде війна, віжки бере Сага, а у мирний час, коли можна зайнятись землями герольдство, керує Еленор. Один хитрий і підступний, а другий відвертий і заслуговує на довіру селян. Десять років герольдство не мало власника, але потім Сага за одну ніч зробив переворот і повернув владу. Потім його отруїли. Використали засіб проти ведмедів. Дуже дієвий. Але він не тільки вижив, а за тиждень став на ноги.

Я здивовано привідкрила рот. От останнє, про що можна подумати, коли дивишся на дрібного, що в нього є мізки, а виявляється, що він геній тактики і стратегії, до того ж живучий як тарган. Цікаво, а хто сильніший, Херроні чи Дю? Мабуть Дю таки сильніший, я згадала його тренування.

— А хто така Даора?

— Алхімік, вона одержима зіллями з малайорів.

Я здригнулась. Зілля з малайорів, це ж яка гидота! Моряки завжди розказували, що від цих потвор тхнуло тухлою рибою і гниляками. І от, я безтурботно ішла поряд з Дю, тримаючись за його лікоть, як раптом побачила її. Інгрід. Та тримала тацю з напоями, і вдягнена була відверту сукню. Біляве волосся заплетене у гульку. Вгледівши мене вона зціпила зуби і проходячи повз "ненароком" перекинула тацю на мене. Дю відтягнув мене вбік, щоб скалки не поранили відкриті ноги. Але усі бокали засвітились червонуватим світлом і акуратно вичтроїлись на таці. На підлогу брало лише кілька крапель.