Черговий день і чудодійний полин

Хтось торкнув мене у плече. Я рефлекторно відмахнулася рукою, вдаривши по чомусь. Розплющивши очі я глянула, що постраждало від  удару. Дю здивовано дивився на мене, тримаючись за підборіддя.

— А чому ти не можеш так вдарити на тренуванні?

Я намагалася усвідомити те, що щойно сталося. Я, тобто слабка хвора і без магії, вдарила Дю, тобто того, хто може перемогти Мерліна. Ні ну, не можу ж я серйозно йому нашкодити у такому стані? Він, судячи з вигляду, теж намагався усвідомити свій провал. Ну і зараз від того який у нього настрій залежить моє життя.

— Ні ну серйозно, у мене іскрилося перед очима.

МЕНІ ГАПЛИК!!! Це вже точно і безповоротно.

— Мене ледь не вирубила дівчинка!

Та ну скажи вже щось путнє! Дай мені натяк на те, що буде далі!

— На полин.

Що? Усе так просто? Буду сподіватись.

— Ти добре почуваєшся? Та чого я питаю, звісно добре! Це ж треба так зацідити! Пий я сказав!!

Він наполегливо сунув чарку мені до рук. Рідина смерділа як і завжди. Ну чого він причепився? Коли страх за життя минув з'явились примхи і бажання ще поспати, отже, зі мною все добре. Дю пронизав мене поглядом і знову простяг свій відвар. Я підібгала губи. Він різко випрямився і упер вільну руку в бік.

— Якщо ти не вип'єш, я зал'ю його в тебе силоміць.

Я нехотя узяла кружку, гірко зітхнула і випила відвар, не менш гіркий ніж зітхання. Обличчя Дю одразу посвітліло і він вийшов з кімнати. Мабуть побіг по нову порцію "ліків". Я потягнулась у постіль і глянула на вікно. Вже був день. Отже проспала я доволі довго. Голова гула, але жити можна. Я спробувала підвестись, ноги здавались ватяними і надто довгими. А після я знову з нерозумінням вирячилась на відображення. За ніч нічна сорочка стала на три пальці коротша і трохи ширша. І це не могло бути змінами в моєму тілі, бо за день, та навіть за тиждень я не могла настільки витягнутись. І ще один момент, плечі можуть стати ширшими, але не вужчими, це не можливо. І по третє праве око стало бірюзовим!

Дю буквально залетів в кімнату на крилах щастя і безтурботності.

— Що ти зробив зі мною!?

— Чому в тебе око бірюзове?!! Ну зріст це побічна дія злиття циркуляції, але до ока я ні при чому. Ту ту тууу... Що ж тепер робити? Я піду подивлюсь.

І він тепер справді вибіг з кімнати на прискоренні від здібності. Треба було йому виписати чарівний пендель. Я знову глянуло в дзеркало, тепер моя фігура була ще більш витягнута і ще менш схожа на сучасні еталони. Здавалося, що зміни підкреслили кожен недолік моєї зовнішності. Гострі плечі, відсутність вигинів, вуглувата форма лиця. Чому це трапляється зі мною? Чому усе змінилось саме так?  Бо так я була більше схожа на Дю. Відповід прийшла сама собою.

— За останні місяці ти втрачала когось близького? — він завмер у дверях.

— Угу.

— Тоді все гаразд...

— По моєму втрата близького це не гаразд — я насупилася.

— Я мав на увазі з твоїм здоров'ям все добре. Мана в твоєму тілі по особливому сприйняла його постать і око стане того ж кольору що і в нього.

Я трохи повагалася і розпростерла руки для обіймів. Дю запитально вигнув брову, не розуміючи, що спричинило таку різку зміну в моєму настрої. Потім зітхнув і міцно обійняв мене, припіднявши над підлогою. Обійми тривали доволі довго. Бо через якийсь час ми перебрались на ліжко. Він згорнувся клубком,а я примостила голову в нього на боку. І ні, жодного непристойного підтексту. Просто звичайні дружні обійми, принанні на мою думку, щож думав з цього приводу Дю, який виглядав як кіт у сметані, лишиться загадкою. Через кілька хвилин він долонею акуратно припідняв мені голову підвівся і підклав замість себе подушку. Мабуть вирішив, що я сплю.

— Я повернусь, треба в село навідатись, жуки знову наповзли. Та ну нащо я перед нею виправдовуюсь? Вона ж спить. І узагалі, я не зобов'язаний перед нею відчитуватись.

— М?— я повернула голову в його бік.

Дю провів долонею мені по волоссю як нічого не бувало і злиняв з кімнати. Я сіла. На столику стояв великий кухоль з плином і чашка. Це я маю пити коли мені погано? Я понюхала відвар. Треба знайти нормальну воду. Але коли я вийшла в коридор і зробила кілька кроків голова пішла обертом, а до горла підступила нудота. Я спустилась на підлогу.

— Полин — раптом каркнув Приблуда.

Ну я хоч не сама. Коли зір прояснився я підвелась і роблячи маленькі повільні кроки повернулася до кімнати. Що ж, до полину я вже звикла. Я зробила кілька ковтків відвару. Яка гидота! Але оскільки Дю досі живий, то дієва гидота. Я озирнулась у пошуках якогось заняття. Що ж, тут нічого не було. Я позіхнула і потягнулась. Знову приступ нудоти, але кров стала швидше циркулювати по тілу. Де ж Дю бродить? Я лягла і замружилась.

Почулись кроки. Чоловік зайшов до кімнати.

— Ти як?

— Гірше сталоооо.

— Ну ну, тихенько. Це так буває. Не всім комфортно довго лежати. Що ж, давай мені руку, треба вставати.

Він простягнув руку.

Я підвелась без його допомоги. Ну як і з рудим. Дю на це ніяк не відреагував, підхопив мене попід лікоть і посадив на підвіконня. Відчинив вікно. Прохолодний вітерець дув в обличчя. Усе вже позеленіло, розпустились квіти. Було тепло. Але не так як ви думаєте. Було парко, повітря стояло важке і гаряче, але не настільки щоб було спекотно. Стало трохи краще. Дю сів поряд. Так. Стоп. Коли Петрай засадив мене в комірку, то на деревах ще не набрякли бруньки! Це ж скільки часу минуло! Ну, це вже минуло і не повториться. Запевняла я себе