Воїн

Дю тренувався на дворі особняка. Тут не було ніяких пугал, мішеней, тільки стайня, фонтан і залишки паркану. Судячи з вигляду останнього, на ньому і відпрацьовували удари. Після розігріву чоловік став у бойову стійку виставивши наперед руку.

— Вдар.

Я виконала вказівку. Він похитав головою.

— Коли я кажу вдар, то маю на увазі: заціди з усієї сили, наче від цього залежить твоє життя.

Після наступного удару він трохи здригнувся. І в долоні у нього щось клацнуло. Але цього, схоже, було не досить.

— Для першого разу нормально. Тепер сяд і зігнись.

Зробивши як він сказав я чекала реакції. Дю опустився на коліна за моєю спиною, випрямив мені руки і спину і , притримуючи, почав згинати мене навпіл тиснучи долонею на спину.

— Ти мене переломиш зараз — вичавила з себе я.

Ці тортури тривали хвилин п'ятнадцять. Складалось враження, що Дю не лишив жодного сухожилля цілим і розтягнув в моєму тілі усе що тільки можна і неможна. А він точно знає що робить? Тут так як і всюди, для жіночої статі щось не те, що треба.

— Нащо це мені узагалі? Ну типу не буду ж я сідати на шпагат перед химерами.

— Зв'яжи мені руки за отим стовпом.

Він простяг мені ремінець. Я зачепила ним кисті, для надійності згорнувши ремінь вісімкою. Тепер він стояв притулившись спиною до стовпа, а його руки були зв'язані з іншого боку. Чоловік повів плечима, а в наступну мить перекинув руки через стовп, зробивши ним майже повний оберт! Це як так?

— Тепер ясно?

Швидким рухом він якось зняв ремінь. Та як це працює? Для нього це узагалі має бути важко, бо велика різниця між обхватом зап'ястя і кисті. Тепер вправи не здавались такими несенсовими.

— Це тільки деякі приклади. Стиль бою, який я використовую вимагає гнучкості. Тепер будемо тренувати удари.

Через пів години він сказав, що на сьогодні досить. Але мені хотілось подивитись на що здатний Дю.

Що там я казала? Що не помічаю рухів Равен? Ха! Та вона просто черепаха порівняно з цим... Ну коротше цим. Так у цьому приймала участь магія, але це усе-одно було вражаюче! Щось я чула про використання мани лише у межах тіла. По суті він міг так носитись цілий день без перестану. Чимось це нагадувало гумовий стрибунець, який відскакує від стін. Так само і Дю використовував будь які поверхні щоб відштовхнутись, стіни, землю, злощасний паркан, дерева. Самого його не було видно за блакитним світлом і зі сторони це виглядало як ламана лінія. Іноді нечіткі образи чоловіка з'являлись у світлі, коли він гасив інерцію, фіналом він зупинився об паркан, відштовхнувся і приземлився на ноги. А кілька дошок з паркану відправились в політ.

— А.. ееее....

— Дуже інформативно.

Дю фиркнув. Він важко дихав, але звичайна людина після такого узагалі б не могла цього робити. Я згадала себе на сходах. Тоді неможливо було втримати повітря в легенях, бо ті судомно стискались і повітря виривалось назовні з задушеним хрипом. За пів хвилини чоловік відновив дихання. Як, він, це, все, робить?!

Він відмовився мені в очі і посміхнувся. Потім примружився і раптом різко нахилився до мене. Я відсахнулась.

— У тебе пробиті вуха, але сережок немає.

— Я продала більшість своїх речей, коли збиралася покинути місто, хотіла купити в каравані місце і дістатись столиці, але відмовили.

— Так от чому тебе залишили. Вони і не знали, що ти в возі. Так. Ходімо. Я видам тобі захисний артефакт.

Він відвів мене до лабораторії. Один з столів та дві шафи поряд містили причандалля ювеліра і заклинателя і купи скриньок. Дю дістав одну з них. В середині був повний порядок. Він оглянув мене і вийняв золоті сережки з топазом.

— Якщо ти відчуєш небезпеку, вони створять силове поле і відправлять сигнал мені.

Третю прикрасу він начепив собі на вухо. Я раніше не помічала, але в нього було дві пари сережок і ще дві без пари в лівому вусі. Це виходить кожна зачарована? Він застібнув сережки у мене в вухах.

— А що усі твої роблять?

— Дві з рубінами допомагають при кровотечі, дві з оніксом дають можливість бачити приховане, ця з круглим бурштином накопичувач, а кільце з аквамарином при потребі активує сильне заклинання, ну а ця передає сигнал від твоїх, ти знаєш.

Я слухала його з привідкритим ротом. Увесь цей час прояв цікавості до магії карався, типу, якщо ти цього не маєш, то не суй носа куди не треба, а от навколо Інгрід просто трусилися. Такі як я ж учились в окремому класі, їм не давали усіх знань, і вчили бути прислугою. Гарні вчились танців, співу, грали на музичних інструментах, отримували освіту, а ті, кому не було чим похвалитись, прибирали, прали, вчились допомагати гарнішим ровесницям в усьому. І якщо більшість мирились зі своїм становищем, то мене це не влаштовувало, за що мені доводилося платити по рахунках.

— Тер?

— М?

— Ти наче з реальності випала. Для кого я тут розпинаюсь?

Коли він підійшов настільки близько? Ще кілька дюймів і ми стикнулись би лобами. Я уважніше вдивилась в темні очі. Зіниці були відокремлені від райдужки світлішим кільцем, а сама райдужка була помереженя такими сами прожилками. В правому оці на окрайці ока було помітно кару плямку.