Занадто лінивий

Я, обгорнута рушником, вийшла в коридор. У кімнаті навпроти сидів Дю. Він зміряв мене дооовгим поглядом.

— Твоя кімната за цими дверима.

— Ти триматимеш мене силоміць?

— Ні. Я занадто лінивий для цього. До того ж ти сама хочеш лишитись.

Дю відклав книгу на стіл. Ой, тільки не треба вставати, він нависав наді мною наче хизуючись своїм зростом. Він занадто високий! Я нимохіть зробила крок назад. Чоловік похитав головою.

— Тобі не варто мене боятись. Піди поспи, а потім я тебе трохи переналаштую.

— Переналаштуєш?!

Замість відповіді він відчинив двері і кивком вказав мені на ліжко. Це була та сама кімната з листами на столі, яка і наштовхнула мене на думку покінчити з собою у ванній. Я зарилась під ковдру. Дю встиг усе поміняти і тепер до цього приторно рожева і смердюча постільна білизна змінилась на більш приємну, кавових відтінків, і чисту. Цього разу сон прийшов швидко.

***

Прокинулась я пізнього ранку, що було для мене звичним. Сповзла з ліжка і направилась до дверей. На шляху я рефлекторно кинула погляд на дзеркало і завмерла, намагаючись зрозуміти, чи то моє відображення. Запевнившись, що дівчина в дзеркалі повторює усі мої рухи, я дійшла висновку, що то все таки я. Хоча і вірити у це мені не хотілося. За час свого перебування у тій комірці я сильно змарніла, а під очима залягли темні плями, трохи змінились риси обличчя, а його форма стала вуглуватою. Єдине, що радувало, біляве непорозуміння у мене на голові в корінні знову мало нормальний сіро каштановий колір і тепер сягало лопаток.

Дю кудись здимів, може він мені примарився? Але на столі лежала та сама книга, яку він учора тримав в руках. Я сіла в крісло і згорнулася клубком. Треба випрати мій старий одяг, але як же мені не хочеться цього робити! Я подивилась на неакуратно складені попід стіною речі. Едина більш менш пристойна сукня яку я знайшла в гардеробі була завелика, а усе інше було неможливо носити. У моїй новій кімнаті узагалі був хаос і безлад, усе валялось купами, речей було багато, але їхня власниця не приділяла часу, щоб прибрати, а покоївка схоже не встигала навести лад усюди.

Посидівши кілька хвилин я примусила себе встати, випрала і розвішала одяг і пішла прибирати кімнату. Першим ділом поміняла фіранки з зелених в квіточки на нейтрально білі. З допомогою Дю це було б значно легше, але я впоралася. Тоді вибила килимок. Перебрала одяг, винесла сукні з занадто широкими вирізами, з корсетом, або занадто важкі. Тобто майже усі. Витерла пил, усе акуратно розклала. Знайшла у підсобці віник і вемила підлогу. Потім знайшла кухню, але вирішила дочекатись Дю і нічого там не чіпати. Занадто вже багато там було усіляких трав. Ще отруюся.

І от я перериваю книжки в пошуках чогось цікавого. За одне я ще прибрала у цій кімнаті. Схоже тут я теж буду проводити немало часу. Раптом за спиною почулося лясеання крил. Я обернулась. На підвіконні сидів ворон. Він оглянув мене, здригнувся усім тілом і почав підскакувати на місці.

— Приблуда! Приблуда! — почав каркати він намагаючись зімітувати голос Дю — Та пішов ти! Поки пір'я не обскубав! Новий експеримент! Все вийшло з під контролю!

Ворон почав розхитуватись з боку в бік і наче пританцьовувати. Тепер його голос був писклявий.

— Укус! У друга Укус! — потім птах набув серйозного вигляду і знову заговорив голосом Дю — Все одно на укус! Після кількох з'являється імунітет!

— Бачу з таким другом неможливо зберігати секрети — якщо чесно, то після слів про експеримент по спині пробігли мурахи.

— Приблуда знає, що казати — ворон нахилив голову на бік і зміряв мене оком. Глибоке і чисте звучання голосу Дю змінилось грубим хрипким риком.

Надалі розділи будуть виходити не так часто.