Моя мрія нездійсненна

— Передай мою подяку Дарлю! — крикнула я йому в слід.

Я завжди вірила, що дракони усе розуміють. Куди мені тепер іти? Може в той особняк? А якщо істота не захоче мене прийняти? Що ж, варто спробувати. Я повільно ішла стежкою. Переді мною з'явився старезний мансіон з дірою в даху. Я завмерла в не рішучості, а тоді відчинила двері і зайшла в середину. Тут було порожнього. І на другому поверсі теж.

— Є тут хто? — спитала я неочікувано осиплим голосом.

— Під час нашої минулої зустрічі ти мала кращий вигляд.

Я втисла голову в плечі і повільно обернулась. У коридорі стояв високий, вище рудого чоловік. Він мав такий вигляд, наче з нього вичавили усі життєві соки, а тоді ще добре просушили над вогнем. Вузьке обличчя з благородними рисами, так уявляєш собі полководців, світло сіре волосся зачесане назад. Ще в нього були чорні очі. Вдягнений чоловік був у просторий мішкуватий одяг. Широкий виріз відкривав випинаючі ключиці. У плечах він був десь такий же як Лихо. Вік чоловіка не можна було визначити. Йому могло бути від тридцяти до сорока.

--- В ви привид?

— Ні. Я звичайна людина. Просто, у мене було складне життя.

--- Це тому Ви схожий на тростину?

— Перепрошую, що?

Я затулила рота руками. Це ж треба було таке ляпнути!

— Уфффф... Добре. Що цього разу?

— Я навіть не знаю, хто Ви такий!

— Нуууууу, ти топилась у мене в ванній.

Я почервоніла. Чомусь коли я думала про рятівника як про істоту а не про людину, то мене не турбувало у якому вигляді я постала перед ним першого разу. І що я тепер йому скажу? Ну, мого друга коротше вбили жуки і я хочу пожити тут?! Серйозно?

— Еммм, мій друг. Єдиний друг. Загинув через скверну, а у цитаделі один псих зачиняє мене у комірці, а потім ще хотів вчинити певні дії без моєї на те згоди. Мені немає куди піти.

— Отже, ти хочеш лишитись тут? Гаразд, це твій новий дім...

— Так просто? І навіщо я вам усім?!

— Два твої минулі власники тобі нічого не сказали? — затвердившись моїм здивованим поглядом він продовжив — Таке трапляється тільки з дітьми людей без магії. Коли магія приглядає собі "ємність" тобто носія, то іноді її щось звідти проганяє, або хтось забирає її собі. У половині випадків на нагріте місце швидко сідає нова сила, але в другій половині, магія вже повністю створила канали і хоч ще не повністю закріпилась, але вже забронювала носія для себе. І тоді туди вже ніколи і ніяким способом неможливо вкласти нову магію. Проте ці люди перетворюються на накопичувачі, але, на відміну від артефактів вони не втрачають вкладену у них ману, а деякі навіть збільшують. Кількість мани яку можна вкласти в такий сосуд різна. Тебе вистачить... — він потарабанив пальцями по щоці — щоб протримати щит над палацом сім днів і дві години.

Я не знала, як відреагувати на нову інформацію. Це ж треба! Тобто, навіть якщо я зберу досить грошей і придбаю собі кристал магії, то не зможу її вкласти в себе? Що ж, виходить я ніколи не здійсню свою мрію. Це печально, але таке воно життя. Але з іншого боку. Навіть у королівського мага немає стільки мани! Та що мені з цього? І грошей на цьому не заробиш, зараз у світі діє право сильного, маги просто чинитимуть зі мною те ж саме, що й Петрай.

Поки я намагалася визначити, добре це, чи погано, чоловік приобійняв мене за плечі і повів кудись по коридору.

— Тебе, здається, звуть Тер?

— Мгм.

— Для тебе я Дю. Що ж. Твої власники не вміли користуватись подібними. Перший намагався щось налаштовувати, але тільки гірше зробив. Так. Тепер іди помийся і відпочинь, а там уже вирішимо, що робити далі — він хитро усміхнувся — тільки не пірнай, добре?