Жертви Скверни

Я дивилась услід віддаляючимся спинам. У мене вже все життя перед очима пролетіло. Якби нічого не сказала, то вони б просто мене призізали після своїх розваг, і докажи потім, що то вони. На щастя страх перед Петраєм виявився сильнішим за здоровий глузд і Дарль вчасно опинився поряд. Рудий припідняв голову і очманіло оглянув усе навколо.

--- М?

--- Я не читаю твої думки, кажи зрозуміліше.

--- Вони де?

--- Пішли на прогулянку в компанії Дарля. Вставай, треба ще Вуглика з Снігом до тями привести.

--- А як ти сама їх трьох...

--- Залякувала їх Петраєм.

У Равен і Аластора видимих ушкоджень не було. Ті троє працювали чітко і злагоджено. Знали куди бити, щоб не було зайвих зачіпок. Я облила Вуглика водою. Вона різко встала протираючи очі.

--- І так кожні кілька місяців. І щоразу ми винні.

--- Цього разу вони отримають по заслугах.

Сніг розплющив очі, але підвестись не вважав за потрібне. Він заклав руки за голову, задумливо змірявши хмарне небо, щось обдумуючи. Я зітхнула. Навряд чи їх чекає серйозне покарання. Бійки тут не є серйозним порушенням. Так ото. Це було помітно ще першого дня. Усі до всіх махають кулаками, але бояться поламати інвентар, що належить ордену.

--- Хто то узагалі такі? --- спитала я в Лиха.

--- Усе почалося торік. Трійко молодих воїнів вирішили биканути до рекрутів, але ті дали гідний відпір. І тепер ті самі воїни добряче так піднаторились і рекрути регулярно отримують від них по зубах, та ще й покарані завжди вони. Та мушу визнати то ми спровокували їх на це.

--- І спогади про цю провокацію доволі приємні — додала Вуглик. Вона починає мене лякати.

І поки ми про це говорили почалось воно. Те, що призвело до стількох нещасть.

--- Рій! Рій тут!!!

Цього разу я опинилась на більш вигідних позиціях. Біля Лиха. А от далі слідувало щось незрозуміле. Він вчепився мені в руку і направив магію на жуків і мутантів. Одні згортали в жовтому вогні, інших протикали шипи з-під землі, третіх розривали колючі пагони. Перший, другий, десятий, жуки падали один за одним, а мана рудого не збиралась закінчуватись. Я чула, що коли мани стає критично мало, то магу стає зле, але в нашому тандемі було погано тільки мені. Здавалося, що з мене витягували життєву силу. Коли я почувалася фізично порожньою він вийняв з піхов меча і побіг у густину бою.

Перед очима попливло, ноги підкошувались. Похитуючись, я зробила кілька кроків вперед і впала на землю. До горла підступила нудота. Я намагалась вдихнути, але легені наче щось роздирало зсередини. Це тривало кілька хвилин. Мене ігнорували. Коли я нарешті спромоглася зіп'ятись на ноги, то навколо мене нікого не було. Сильніші і досвідченіші воїни стояли за стінами фортеці, а нещасних, яких кинули на поталу жукам майже змели. Я поглядом знайшла трьох знайомих магів, але... Вуглика обгорнула в смертельних обіймах сороконіжка. У наступну мить довжелезна потвора скрутилась в тугий клубок навколо дівчини і буквально з'їла свою здобич живцем. На снігах напосів богомол. Ельф відбивався від ударів, але комаха роздерла його жвалами і передніми лапами з лезами. Лихо поки ще тримався, але його теж чекала подібна доля. Але раптом усі жуки побігли до королеви. Та вимахувала лапками, намагаючись щось впіймати, проте, безрезультатно. Тій істоті, яка на неї напала знадобилося близько десяти секунд, щоб прикінчить королеву рою. Втративши володарку, жуки стали безпорадні. Воїни нарешті висунулись з-за стін і жуки зазнали поразки.

Я підбігла до рудого. Він безвільно лежав на землі, стікаючи кров'ю. Навіть недосвідчена в цих справах людина могла зрозуміти. Лишилось йому недовго.

— Шкода, що воно так вийшло. Вуглик тільки звільнили і.... І Сніг її кохав. Так і не сказав про це... .......

Він захрипів і замовк. Поглад осклянів очі згасли. Повітря з ледь чутним свистом вийшло з його легень. Я лягла поряд з ним і за звичаєм поклала йому руку на серце. Врятувати його вже не було можливо. І навіть перед смертю він думав про друзів, Аластора і Равен.... 

Сліз не було. Була лише глибока порожнеча. Здавалося б, ми знайомі лише кілька днів, але... Почуття були ті ж самі, як коли я звично прийшла до міської брами, щоб зустріти батьків, що мали повернутись з походу, змучені, втомлені і щасливі, що нарешті вдома, але знайшла їх в обозі з трупами. Скверна вдруге забрала життя моїх близьких. Та в тому світі, який він був зараз в кожного хтось загинув через орду. Моє покоління сприймало смерть зовсім інакше, аніж наші батьки. Ми були готові, що жуки заберуть наші життя. І розуміли, що це ж саме може стати і з нашими рідними та друзями.

Знову одна проти всього світу... Я примусила себе піднятись.

До нас підійшов Петрай, оглянувши рудого він похитав головою.

— Ти був доволі перспективним. Та мушу визнати, ти мене розчарував — і чоловік одним ударом розсік тіло Лихеля навпіл від плеча до стегна. Так робили з тими трупами, хто ще міг стати мутантом.

З кущів вискочило невелике створіння з великою головою і червоними очима, трохи схоже на ящірку. Воно заповзло Петраю на плече і обгорнклось навколо шиї як шарф. Він повернув голову до створіння.

— Все чисто? Добре — Червоні очі істоти увіп'ялись в мене. Той самий моторошний холодок пробіг у мене по спині. Отже, те, що я прийняла за свого рятівника виявилось собачкою Петрая!? — Тер, пішли зі мною.