Бий маникен!

І от з шиї Аластора зняли металеве кільце і він, розтираючи затерплі руки, попрямував до нас.

--- Ну ти як? --- одразу ж підскочила Вуглик.

--- Все в порядку. Ти сама то що? Відчуваєш якісь зміни?

--- Ага. Зовсім біль зник.

Сніг слабко усміхнувся. Для нього це зрівні розридатись. Найвищий ступінь прояву емоцій. Вони б іще пообіймались проте Лихель узяв ініціативу в свої руки.

--- Сніг, ти може відійти хочеш? Чи будеш тренуватись? Бо вже завтра Гуляй Поле.

--- А ми будемо приймати участь? Пам'ятаєш, що минулого разу було?

--- Я тебе не впізнаю! Тебе ніколи не...

--- Я не говорю про сам бій. Ти ж знаєш. Хтось придумає порушення і ми знову стоятимемо по горло в багні. Ти цього хочеш?

--- Відколи ми за це переживаємо?

--- Ми вже це спробували. І я не хочу повторів. Нас і без того відверто ненавидять. І, молодші воїни теж прийматимуть участь. Вони як і минулого разу зітруть нас у пил --- Вуглик зітхнула --- Ну гаразд. Але востаннє. Тер, сьогодні без двобоїв.

Я з розумінням кивнула. Якесь важливе гуляй поле, до якого вони ретельно готуються. Що ж. Не заважатиму. І на тому Гуляй Полі за порушення ставлять у багно і... Так, досить про це. Я підійшла до одного з численних пугал. Палиця з мішком і старим горщиком. На таких відробляють удари. Але, варто було мені ступити за коло як пугало ожило. І без роздумів пострибалотна мене. Я пропустила перший удар, але більше від шоку і переляку, ніж від того, що не могла цього зробити. А потім повністю перехопила ініціативу. Це доволі весело. Ти б'єш по рухливій мішені і можеш вчитись не тільки наносити удари, а й приймати їх. Пугало не могло серйозно травмувати, але для тренування цього вистачало. Лише через якийсь час я помітила на шиї у пугала дощечку з написом. "Маникен для відпрацювання ударів". А хіба є інші? Де маникен для відпрацювання жорстокого домінування?!

Тільки но я вийшла за межі кола, маникен слухняно став на своє місце. Так, що там у нас? 'Заклинання", "приймати удар" "ухиляння" це вже цікавіше. Цей маникен, кидався клубками. Від яких і слід було ухилятися, або ж відбити рукою. Це вже як бажаєш. Але якщо я спробую відбивати те чим плюються деякі жуки, то скоро лишусь без рук. Отак от. Мені це швидко набридло. Ну як швидко. На денному тренуванні я повернулась до пугал і набридло мені, коли почало темніти. А клубок світла за хмарами схилився до землі. Але я обійшла усі маникени на майданчику.

Усе кінчиломя на тому, що я почала давати їм імена. І коли рудий прийшов по мене і я почала його з ними знайомити... Йому це не сподобалось і він силоміць відніс мене до кімнати.

--- Тер, ти серйозно? Ось його звуть Стів? Це маникен! Його ніяк не звуть.

--- Тому я і дала йому ім'я!

--- І не скажеш же нічого.

Я ображено склала руки на грудях. Ну хіба він ніколи нічого не називав? Ні, я не прив'язуюсь до речей. Бо мені не раз доводилось втрачати все. Просто, коли даєш чомусь ім'я, то це стає, я навіть не знаю як пояснити! Коротше, мені так простіше. Але, з маникенами я вже загнула.

--- Вважай це невдалим жартом.

Почувши це Лихель полегшено видихнув.