Конференція

Що не ранок нові халепи. Та сьогодні все почалося ще вночі. З коридору долинали грубий рик і жалюгідне квиління. Я щільніше куталась в ковдру і намагалась не звертати на звуки уваги. Але вони не давали заснути. У мене узагалі з цим проблеми, і серйозні. Різко захотілось щоб поряд був хтось близький. Хоча б рудий. Ну або щоб звуки припинились. Але ті продовжувались ще хвилин десять. Тільки після того усе поглинула тиша. І вона була ще зловісніша ніж оті рик і квиління.

Лихель завовтузився. Старе поолежане ліжко приглушено рипнуло, довершуючи моторошну атмосферу. У голову прийшла тупувата думка, що люди, які бояться лишатись самі у темряві насправді бояться, що виявляться не одні. Від цього стало ще гірше. Я підібгала ноги. Ліжко здавалось величезним і холодним. Щоб якось заспокоїтись я заплющила очі і почала подумки рахувати. Дорахувала до тисячі, але сон не прийшов. Тому я перевернулась на спину і обдумувала, що б таке вирізати. Я давно вже хотіла зробити шкатулку у вигляді шафи. Треба буде втілити цю ідею в життя. Поки в мене ще є час. Проте заснути ніяк не вдавалося. Я усе поглиблювалась у деталі виробу уявляючи, як я буду це вирізати, продумала до найменших дрібниць візерунок і ручки. У мене було два варіанти. Просто гардероб. В який я покладу кілька власних моделей одягу і рухливу фігурку кота, або книжкова шафа з скляними дверима. В моїй уяві я вже орудувала люзбиком і наждачним папером, вставляла в гнізда камінці, зшивала мініатюрні сукні, склеювала з папірців і картону крихітні книжечки з власними казками і історіями і збирала каркас для кота. Але в один прекрасний момент рудий мене розбудив. Виявилось то був сон.

--- Почекай! Де ж воно...

Я відштовхнула його і зарилась в сумку в пошуках блокноту і графітового стержня. Не можна забути це! Я стільки продумала деталей! Добре, що він мене розбудив, бо сон би безслідно зник. На швидку руку зробивши нариси обох варіантів я заспокоїлась.

--- Минулого разу ти була не така бадьора.

--- Вирізання по дереву додає моєму життю барв. Треба було зробити нариси, поки ідея не зникла --- я повторила слова майстра, який мене вчив цьому ремеслу.

--- Ти вирізаєш по дереву?! Ніколи б не подумав.

--- Та ти цим узагалі рідко займаєшся.

--- Ей! Та я не про це. Просто... Не так собі уявляєш майстра цього діла. Ну, це ж треба мати силу в руках.

--- Залежить від того, що ти робиш. Я роблю мініатюрні шкатулки. А починала з фігурок тварин. Мій учитель робив стільці. Такі було не соромно поставити в королівському палаці.

--- От прямо так не соромно.

--- Подивись. Я їх перемалювала --- я продемонструвала йому малюнки.

--- Від досяг ідеалу табуреткороблення! --- Лихо аж присвиснув.

Раптом у кімнату забігла Вуглик.

--- Сніга потягли на конференцію з Бессі! Він щось наробив, без нас!

Схоже тривожив її тільки останній факт.

Ми швидко ішли коридором.

--- Що за Бессі?

--- Сама побачиш. Це вища міра покарання. Навіть не знаю, що він такого наробив! Навіть мене за драконів так не карали.

І от ми стоїмо на тренувальному майданчику. Бессі була представлена двома стовпами з ланцюгами, які кріпились до залізного обруча, який в свою чергу був одягнений на шию винуватця. Також у Аластора були зв'язані за спиною руки. Він стояв на колінах на нерівній вкритій виступами поверхні. Будучи на його місці я б навряд чи дотяглась колінами до "підлоги". Равен сіла поряд з ним.

--- Що ти зробив з ним? За звичайні бійки так не карають.

--- Щоб примусити його зняти прив'язку попросив одного з своїх фамільярів підняти його на дах. Ну і... Нова випадково зламала шпиль. Вона іноді буває такою неакуратною!

Я підняла голову. Один з шпилів справді був зламаний надвоє.

--- Усе одно це жорстоко.

--- Еге ж. Петраю це поясни. Для нього ми порушники, Тер утягли. Це ще не найгірше, що він може нам зробити.

--- Тобто ти відгрібаєш за свого фаміл'яра?

--- Ми у відповіді за тих, кого приручили. До того ж, якби я не відправив Нову це робити, то нічого не було б. Зате він зняв прив'язку. І що візьмеш з однорічної гарпії, яка примудрилася потрапити в руки мисливців. Там їх аж дев'ятеро було.

--- Ти казав. Знаємо вже. І тобі вистачило грошей тільки на неї. Вона сказала, що в неї немає імені і всі називають її дев'ята, ти не заморочувався і назвав її Нова. А нам треба забиратися звідси, поки тобі не продовжили строк.

Рудий зцапав мене і Вуглика за руки і відтягнув на інший кінець майданчика.