Всесвіт припустився помилки

Мені не дали піти.

Я брела по лісу думаючи як саме я хочу покінчити з собою. Втопитись? Банально. І повішатись теж. Може стати на гілку над водою з мотузкою на шиї і віткнути собі ніж в серце? І тоді я втоплюсь повішусь і приріжусь одночасно. Я заглиблювалась у деталі, щоб відвулікти себе від думки, що скоро помру. І тут я побачила у темряві його. Величезний старий пансіон. У нього була діра в даху, а стіни поросли мохом. Я зайшла у будівлю. Тут була купа перспектив для сценічної загибелі. Я бродила кімнатами роздивляючись навколо. Складалось враження, що звідси тікали. Узавши з собою лише найнеобхідніше. Усе було гарно вмебльоване, в різних місцях лежали речі побуту. У одній затишній кімнаті з каміном навіть були книга і чарка з напоєм на столі. Я навіть натрапила на спальню. Вона була чудово збережена. Схоже, тут жила жінка. На чайному столику лежало кілька листів. Я відчинила гардероб. Так. Це точно була жінка, або дівчина приблизно мого віку. Навіть розмір речей був майже такий як у мене.

Я вийшла з кімнати і попрямувала далі. Наступна кімната була вбиральнею. Тут же стояла і ванна. Я подивилась до пристрою ввіткнутого в стіну. Тут був водопровід! Кілька разів крутонувши вентиль я виявила, що він досі працює! Оце вже зроблено на славу.

Хмммм. Я склала в голові одяг в гардеробі і глибоку ванну. Я покінчу з собою тут. І, якщо мене знайдуть, то можливо приймуть за одну з тих, що жили тут, за жертву мародерів, які напали на пансіон. Я стягнула з себе туніку чоботи і штани. Набрала в ванну води і занурилась з головою. Кілька хвилин і я не повстану у вигляді мутанта. Було страшно. Страшно коли в грудях кінчається повітря і коли темніє в очах.

"Смерть і має відчуватись, ніби тебе хтось тягне?" Подумала я. На щастя тагли мене вгору, а не вниз. А потім усе зникло. Усе......

***

Видавши жалюгідний напівсхлип я прийшла до тями. Це точно був не інший світ. Бо у мене кололо легені і сильно боліла рука. Та і знаходилась я в тій самій вбиральні. Я сиділа на килимку вдягнена у спіднє і замотана в рушник. У ванній води не було. Я торкнулась волосся. Ледь вологе. Отже, минуло більше кількох годин відколи мене витягли з води. Але менше доби. Я глянула на руку. На місці укусу були кілька швів і доволі серйозний набряк. Це добре. І те що рука болить, і запечена кров навколо швів. Значить, той, хто не дав мені померти якимось дивом прибрав ту заразу. Я підвелась, знайшла на підлозі свої речі. Зараз або пізній ранок, або ранній вечір. У будь якому випадку слід поспішати.

Рудий зустрів мене розпростертими обіймами.

--- Ми таки прижучили тих жуків!

--- Геніальний жарт --- фиркнув Вуглик.

--- Ти де була? --- я вперше почула, що Аластор заговорив --- Ні в цитаделі, ні у дворі. І на полі бою я тебе не бачив.

От завдяки ельфу вони мабуть ще живі. Спокійно реагувати на ситуацію, це вже відсотків сорок від удачі.

--- Ти її шукав?

Вуглик схоже зовсім забув про моє існування.

--- Так, поки ти намагалась пояснити Петраю якого дива ми полізли до королеви.

--- Так от куди ти втік, кинувши нас з Лихом під атаку.

--- У вигадуванні правдоподібних історій я вам не особливо допоміг би, то і пішов зробити щось корисне. У неї магії немає, вона тим химерам на один укус. Якщо ти забула.

Тобто?!! Равен, це жіноче ім'я?! І це... Це дівчина?! Чи я щось не розумію? Ну, тоді це багато чого пояснює. Зачіска, голос, фігура, риси обличчя. І коли я їх вперше побачила, то Равен сиділа закинувши ноги Снігу на коліна. Я тоді не надала цьому значення, а дарма. І мабуть її неприязнь... Та яка неприязнь? Я нова в їхній дружній компанії, вона просто звикає до незнайомої людини.

--- А той торговець той ще щур! До Тер сказав, що не знає про скверу, а тільки почув слово рій, одразу злиняв.

 

 

 

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше