Далі буде

Я нарешті відірвала обличчя від букету.

--- А коли вони зав'януть?

--- Дні через три просто розчиняться --- потис плечима Лихель --- І прибирати не треба. Можеш їх без води поставити.

Я сунула квіти в порожнього горщика, який мав би прикрашати кімнату. Біль зник зовсім, а от відчуття рідного нікуди не ділось. Я заплющила очі і глибоко вдихнула. Крім почуття рідного прийшло іще одне. Яскрава радість рудого, яка для мене чомусь була яскраво помаранчева.

--- Ти ж, мабуть, голодна --- трохи невпевнено сказав рудий --- Пішли.

У їдальні було багато незнайомих людей, і купа нових емоцій. Я не бачила їх, але якщо зосередитись, то світ наповнювався новими барвами. Я перемикнулась на "емоціональний зір". Купа "чужих" була оповита брудним, темним туманом недовіри, неприязні і остраху і де не де перемежалась жовтогарячими полисками гніву. Як блискавками серед шторму. І все це було зятягнуто криваво-червоним голодом. Я притулилась до Лихеля. Його радість промінчиком сонця розсікала темряву навколо. Я скліпнула і все навколо стало звичайним.

Рудий довів мене до столу і показав на лавку.

--- Я зараз.

І він лишив мене на одинці. До мене підійшов той самий, що скинув мене з драбини.

--- Ну то як? Обдумала свою поведінку? Вибачення від тебе приймаю тільки...

--- Не дочекаєшся.

Я підвелась. Бистріше б Лихель повернувся. Тепер цей здоровило був не чужий, а ворожий. А ще один чужий зайшов мені за спину. Корисна здібність. Рудий не поспішав, а неприятель усе наближався. Вичекавши момент я рвонула убік, падаючи на підлогу. І у обійми нападника потрапив бідолаха, що був у мене за спиною, а не я. А треба краще готуватись до зустрічі зі мною. Я перевернулась на спину і піднялась на ноги. Коли він знову підійшов до мене я підстрибнула і вдарила його обома ногами в груди. Від цього я впала на стіл, бо місця тут було не достатньо для маневру. А продовжити далі нам не дозволив той чоловік у червоному плащі. Він схопив мене за рукав і відвів до стіни.

--- І  як тебе звати? No

--- Тер-Асура Крит, рейй...

--- Так от, Рекрутеко Крит, ти покарана за влаштування побоїська в їдальні. Хоча, ми зробимо інакше. Не треба мозолити ці руки --- для ефектності він узяв мої руки в свої --- Треба щось інакше. Хмммм... Пофарбуй волосся в білявий.

--- Краще я майданчик приберу.

--- Ти ж не хочеш мене розлютити?

Для мене білявки були огидними, завжди. І фарбувати волосся в цей колір я не хотіла. Але, емоція, яка ішла від чоловіка повідомляла, краще йому не перечити. Це було нестримне бажання впереміш з передчуттям насолоди. І, на жаль, я здогадувалась, що саме він хоче.

--- Гаразд, я пофарбуюсь.

--- От і добре.

Коли тип в плащі пішов і лишив мене в спокої, я попрямувала до стола. Туди саме підходив рудий. Він  тримав в руках дві тарілки з підгорілою кашею. Пахла їжа жахливо, але я була занадто голодна, щоб перебирати. До того ж у тарілці точно був шматок м'яса, а в академії нас годували самою травою, для фігури. Може комусь цього було досить, комусь справді потрібно, а хтось міг ще щось собі придбати, але особисто я ходила впроголодь.

Дивлячись, з яким задоволенням я жую кашу, яка, схоже, не влаштовувала рудого ні смаковими якостями, ні виглядом, Лихель нарешті не витримав і спитав:

--- Вас там голодом морили, чи що?

--- Можна сказати, що так. У нас була тільки трава і коров'ячі мізки.

--- Мізки? --- рудий гидливо скривився.

--- Для гурманів.

--- І як воно?

--- Не знаю, я не куштувала. Але ті, хто наважились... Ну їм не позаздриш.

Лихель знову подивився на тарілку, схоже, снідати він сьогодні не буде. На смак страва була не набагато краща ніж на смак, але голод вам не тітка. Якби не правила етикету, я б іще тарілку вилизала, та не можна. Лихель силоміць запхав ч себе кілька ложок каші, просто тому що треба, і підвівся. Я теж звелась на ноги.

--- Познайомлю тебе з нашою бандою.