І це ще тільки ранок

Я спокійно ішла по широкій міській вулиці, але раптом почула невиразні крики згори і земля почала ходити ходором перед очима проступали невиразні обриси вузького обличчя. По якому я без особливих роздумів зацідила кулаком. Пелена сну відійшла і я побачила рудого, який тримав руку на нижній частині обличчя. Коли він прибрав долоню, то з кута губи потекла кров. Він на мить перемінився на лиці, наче перевіряв язиком зуби. Подивився на заплямовану кров'ю мантію і кудись пішов. Я подивилась на вікно. Ще було темно, майже як вночі. Але я недооцінила рудого.

Він ривдом стягнув з мене ковдру і лясьнув навідмаш мокрою мантією мене по відкритих ногах. Ну а далі ми пожадливо оглядали одне одного. Я, бо він мене розглядав, а от про його мотиви можна тільки здогадуватися, оскільки стояла я поряд з ним майже гола. Замість того, щоб якось прикритись я почала роздивлятись його одяг. Туніка темного кольору, штани цілком звичайні, вузькі брюки. А от чоботи замість остогидлих вже шнурків стягувалось чимось типу ремінців.

Рудий вийшов за двері. Я натягнула на себе одяг, і, на ходу зав'язуючи шнурівку, вивалилась в коридор.

--- Де тут вбиральня?

--- Пішли, я проведу.

У цей раз хапати мене за руку він не став. Може образився? Це було б непогано. Усе ще сонна я зробила свої справи, але рудий, як виявилось, чекав мене за дверима!

--- І нащо ти тут стовбичиш? Нуууу, у тебе ж мають бути інші справи.

--- У нас зараз тренування.

--- І?

--- Ти теж ідеш.

--- Щоооо?!

--- Щооо? --- перекривляв мене рудий --- що чула. Пішли.

Перспектива махати зброєю мене не радувала. Та опиратись сенсу не було. Я же рекрут, як не як.

Тренувальний майданчик вражав своїми масштабами. Тренажери, мішені, маникени, бігові доріжки і просто грандіозна смуга перешкод! На останній пункт я дивилася не відриваючись. Але спершу розігрітись. Я повторювала за рудим. А коли він підхопив меча, пішла до об'єкту своєї цікавості.

--- Стій! Давай, зі мною, тренувальний двобій.

Він оглянув мою фігуру.

--- Ти ж кинджальщик, так?

--- А як здогадався?

--- Ти точно не маг, важку зброю не піднімеш і, удари у тебе швидкі --- він потер нижню щелепу.

Після цього він кивнув на пару ножів. Зброя була заширока для моєї долоні, але якось воно буде. Я стала в бойову стійку. Рудий переніс вагу на ліву ногу, виставивши наперед праву і тримаючи перед собою меч.

--- До бою! --- скрикнув він.

Я підскочила вбік, ухилилась від його удару і продовжуючи рух по колу викинула руку наперед, але кинджал не торкнувся боку рудого. Він з легкістю крутонув мечем, відбиваючи леза ножів. Тоді зробив широкий змах, дерев'яна зброя чиркнула мене по плечу і лопатках. Я ступила наперед пірнаючи в мага під рукою і притулила йому ніж до живота.

--- Вбитий!

--- Я справжнє гальмо! --- він стріпнув головою.

--- Ще раз! Тільки не піддавайся --- я уперто нахилила голову --- Не люблю, коли піддаються.

--- Ну, як хочеш.

І протрималася я цілих... Дві секунди. Саме стільки знадобилось рудому, для того щоб зробити обманно обманний рух вліво (обманно обманний, бо я вирішила, що то обманний рух, а він насправді напав зліва, хоча, скоріш за все він просто встиг зреагувати на мої потуги закритись), вдарити мене плечем в бік і збити мене з ніг. Я проїхалась спиною по землі, кумедно збрикнувщи ногами і сіла, ошелешена такою швидкістю.

--- Нічого собі!

--- Більшість після цього зляться. Я завжди перший раз піддаюсь. А потім мені починають казки розповідати. То їм щось в око потрапило, то вони не розігрілись. Куди ти там збиралась? На смугу перешкод?

Я кивнула і побігла до споруди. Там зібралась чимала купа рекрутів. І от один з них. Кремезний здоровило зростом трохи нижчий за рудого. Підійшов до мене.

--- Хочеш наввипередки?

Я оглянула його.

--- А давай! --- якщо програю, то я слабка дівчинка шмаркачка, а він он який вимахав.

Ми стали на старт. І от дівчина з того самого гурту що і мій супротивник змахнула руками і ми рвонули уперед.

Спершу він почав мене обганяти, але коли пішли широкі доки які треба було перелазити я впала пластом на землю і продерлась під ними. Отримавши відрив у кілька секунд я підвелась і побігла далі. Схопилась за канат і з силою відштовхнувшись ногами перелетіла яму з водою, далі ішли елементарні перекладини. Я знову наплювала на інструкцію і, підтягнувшись, пройшлась по ним згори. Таким чином обганяючи опонента. Далі після перекладин ішло підвищення, але мені не треба було забиратись на нього по канату, я просто перестрибнула туди з останньої перекладини і у два широкі стрибки дісталась до наступної перепони, треба спуститись донизу по павутині з мотузки. Користуючись своєю наглістю я стрибнула вниз, на мотузки, подолавши значну частину шляху, а далі спуститись було елементарно. Від перемоги мене відділяла драбина, і ще кілька перешкод, проте, удача була не на моєму боці. Коли я долізла майже до кінця драбини, той підлий слабак її штовхнув. І драбина вирвалась з кріплень і почала падати. Я встигла викрутитись і приземлитись на ноги, але після цього драбина сильно вдарила мене по спині. Від болю я скрикнула. На очі набігли пекучі сльози. З останніх сил стримуючись я підвелась. До мене підійшов мій супротивник.