Небо прекрасне. Особливо коли бачиш його вперше

Воїни позіскакували на коней. Рудий поплескав по крупу свого скакуна, запрошуючи мене приєднатись до нього. Я хотіла заперечити, але зрозуміла, що до столиці усе-одно не дійду і заскочила на спину коня позаду рудого. Здоровенний важковоз не збирався тягнути двох вершників, аж образливо стало, якщо чесно.

--- Він просто примхливий --- потис плечима жовтоокий і пришпорив скакуна, щоб той не брикався.

Іхали вони швидко, і я мимохіть пригорнулась до вузької спини рудого. Той випрямився і розправив плечі, що не вражали розмахом. Намагається здаватись міцнішим?

--- Ти не так широко усміхайся, інакше вона краї усмішки навіть за спиною твоєю побачить --- згострив той, що їхав поряд з нами.

--- Нам треба в нього повчитись. Він завжди риється там, де інші гребують і тому в нього здобич найкраща. Ніхто не хотів до побитого возу іти, а він бач, що відкопав!

Я підібгала губи. Я узагалі то все чую, а вони говорять про мене як про предмет, як про здобич! Звісно я знала, що в Грозі Орди не найкращі кадри, але це вже занадто!

Їхати без сідла було не дуже приємно. А якщо чесно то я собі все п'яте місце відбила. Не знаю як після цього буду ходити. Та і на мрію про велику сім'ю можна ставити тавро неможливості виконання. А рудому бач весело. Кожен раз, коли мене підкидало я не стримувалась і лаялась вголос, і за кожною лайкою слідував сміх.

--- Чого ти регочеш?

--- А не можна?

--- Це не тактовно.

--- А волати на кілька миль навколо про запхнутого в свиню осла з оленячими рогами тактовно?

Шах і мат. Цього разу перемога в словесній бійці за ним. Добре, що він не зрозумів, що то я про нього, Кхм... Ну, не будемо про це. Нелітеретурну лайку я собі не дозволяла, тому використовувала більш  доброчесну заміну, яку вигадувала на ходу. Крик душі, так би мовити.

Нарешті страждання скінчились і коні під'їхали до цитаделі. Я зі стогном сповзла з спини коня, але знову відхилила допомогу рудого. Так, я вперта, але це був його вибір. І не важливо, що від цього страждаю тільки я. Рудий зцапав мене за зап'ястя і потягнув коридором. Широкий коридор був пустий і кожен крок віддавав відлунням. Але рудий до цього вже звик. Я помітила в нього на руці пов'язку з гербом  Грози Орди. Судячи з відсутності будь яких додаткових знаків він член ордену без особливого призначення.

--- Гей ти, жовторотик, кого це ти притягнув?

--- Знайшов її під возом.

--- А звуть як?

--- Не знаю.

Відповідав рудий з ноткою пихи в голосі, ніби те, що він мене побачив, то його досягнення зрівні перемозі над драконом! Або він думав, що знайшов щось цінне. Ну тоді він помиляється, я суцільні збитки. Здебільшого у плані нервів. Б'юсь об заклад, що він за місяць посивіє!

Він дотягнув мене до третього поверху, а тоді завів до кімнати, тут було два грубих ліжка і дві шафи. На щастя, у ліжок були занавіси.

--- Ти тут будеш жити. Усі рекрути живуть в таких кімнатах.

--- Стій! Постривай. Якого це дива ти мене вже в рекрути записав?

--- Головний маг ордену так сказав. А про твою групу, то якщо вони тебе там кинули, то ти їм не треба.

--- Дякую, прямо порадував --- я схрестила руки на грудях --- і з ким же я ділитиму цю обитель?

--- Зі мною звичайно! Більше вільних місць немає. А помінятись ти нікого не вмовиш.

--- І чого ж це?

--- Вони усі мене бояться! --- жовтоокий зневажливо фиркнув.

--- А чому? --- я округлила очі, ну нарешті хоч щось цікаве!

--- Ти маг? Якщо ні, то пояснювати тобі буде надто довго.

--- Скажи, як для мага --- брехати сенсу не було, думаю, що питання чи я маг, було риторичним, бо ми обоє знали відповідь --- Може зрозумію.

--- У мене карентая і період онка. Це тобі щось сказало?

Замість відповіді я зітхнула і розвела руками.

Він швидко перемкнувся на іншу тему. Вийшов за двері, злодійкувато озирнувся і вхопив мене за руку, знову, за ту саму. Він мені такими темпами кисть відірве! Я ледве встигала за ним, усе-таки крок у нього ширший і швидший. А потім він почав скрадатись. Підійшов до вузьких, прикрашених плетивом з лози дверей. З підлоги випнувся пагін тої самої колючої лози, на кінці в нього сформувалася подоба ключа. Маг зірвав ключ і відімкнув двері. Там починались гвинтові сходи. До якогось часу він намагався ступати беззвучно, а потім припустив так, що майже волік мене. Через хвилин десять ноги почали відмовлялись нести мене далі, але рудий темпу не збавляв, коли перед нами з'явився люк, я не могла стояти, а він аж світився! Ми вибрались на дах. І тут була купа ДРАКОНІВ! Я злякано сховалась за спиною в рудого.

--- У мене ще немає права мати дракона, бо я тільки рекрут. Але я вже одного собі придивився. І він мене любить, іншим на себе сідати не дає. Сікач!

До нього підстрибом підбіг чорний дракон. Він поводився як песик, підскакував, попискував, крутив хвостом, а коли рудий почав чесати йому шию узагалі забарабанив ногою по землі.

--- А чому Сікач?

--- Ні, ну справжня тобі чомуська! Бо хмарі розсікає!