Це точно щось недобре

Він з легкістю відкинув непідйомний для мене ящик і простягнув руку, пропонуючи допомогу, але я із принципу підвелась сама. Хай там що, я буду запевняти всіх, що я шукачка пригод, а не шмаркачка, яка втікала з рідного міста у погоні за барвистим життям в столиці. Усе-таки з кинджалами я вправляюсь доволі непогано, ну як на дівчину, що училась в школі, в якій усі дівчатка виховувались як леді, а хлопці - як воїни. Була в моєму житті така сторінка, що я прикидалась новеньким з зруйнованого міста і вчилась по-хлопчачому. Так тривало кілька тижнів, аж поки на мене хтось не "накапав". Усе таки від одногрупників я ховатись довго не змогла. Та учитель, що вчив нас бойовим мистецтвам вмовив кількох учнів довчити мене до кінця, що викликало приступ заздрощів у Інгрід, після чого і почались публічні приниження.

--- То хто ти така? --- Нартарська мова у його виконанні звучала не м'яко і переливчасто, як мала, а нагадувала щебіт охриплого горобця. І голос у рудого був незвичний, високий, але трохи хрипкуватий.

--- З Оронни, я з командою їхали до столиці, але вони сховались в іншому возі --- він звів брови на переніссі, намагаючись зрозуміти, що я сказала.

--- А де вони?

--- Я ж сказала, у іншому возі!

--- А віз це... Ееееее...

Замість відповіді я ткнула пальцем на хуру.

--- Аааа! --- він з розумінням кивнув.

--- Хайєне! Поай хельдфа! --- пролунав грубий оклик, на керні, цю мову я добре знала. Це значило Дрібнота! Швидко сюди!

Рудий ще раз оглянув мене і наказав:

--- Будь тут!

І пішов туди, звідки долинув оклик. Там другий у мантії, суворо упер руки в боки і почав відчитувати рудого.

--- Нащо тобі вона? Ти б краще у скринях покопався, а задицятимешся коли молоко на губах обсохне!

Від останнього речення рудий уперто зціпив зуби.

--- Її тут розде...

--- Ти мене почув?

Жовтоокий стис кулаки.

--- Вона людина, це раз, і Ви самі сказали, що гребти УСЕ.

--- Та хай з нею. В рекрути запишемо --- втрутився в розмову третій.

Старший маг був невдоволений, але, схоже, слово чоловіка в червоному плащі тут було законом.

 Проходячи повз рудий ще раз окинув мене поглядом. І на що він тільки витріщається? Я була невисокою, сухорлява фігура без округлостей, довгі тонкі кінцівки, така сама шия, овальне обличчя, маленький крипатуватий ніс, рожеві губи, тонкі брови і великі блакитні очі, каштаново сіре волосся сягало плечей, обрізала, коли прикидалась хлопцем, мені тоді за це добряче влетіло. Вдягнена я була в широку туніку сірого кольору, яка діставала до колін, вузькі штани, що тісно прилягали до ніг і грубуваті чоботи до середини литки. Ще у мене була сумка з речами. Треба її відкопати серед розсипного товару.

Поки я рилась в прикрасах з скла впереміш з фруктами, раптом відчула на собі пильний погляд. Обернулась і побачила рудого, який без мук совісті розглядав мене, а якщо точніше тільки одне місце, бо стояла я нахилившись. Добре, що надягала саме цю туніку, а не коротку куртку з хутряною обшивкою, бо зараз би зовсім незручно було.

--- Надивився? У тебе узагалі совість є?!

Рудий демонстративно відвернувся, закотивши очі.

Я нарешті знайшла сумку, і перекинула її через плече. Потім перевірила гаманець, що висів на поясі. Коли задирала для цього туніку, жовті очі знову увіп'ялись в мене. Три золоті загубила! Від досади я тупнула ногою. Їх я вже точно не знайду.

--- Та чого ти на мене витріщаєшся?

--- Влипла ти. З  цього болота не швидко виберешся. Він ще той --- "порадував" мене ще один з групи. Але я не звернула на це уваги. Рудий ще мене не знає. Натомість спитала:

--- А куди ви ідете?

--- До циталі. Знаєш про Грозу Орди?

Про Грозу Орди знали всі. Один з найсильніших орденів! Оце правду сказали. Влипла я, як муха в мед.