Хто ближчий до людини?

Коли людині стає важко, вірніше її тілу або тимчасовій душі, вона шукає вихід, але відчуваючи себе слабкою або безпорадною, вона намагається знайти опору, звертаючись або до людей або до містичної сили, називаючи її Богом.

   Так, думає вона, буде простіше та швидше.

   Це відбувається з людиною через відсутність у неї знань про себе та своє призначення.

   Маючи нібито свободу вибору, ми вважаємо, що все навколо нас має такі самі можливості, як і ми, але, на жаль, все діє за правилами визначеними Богом, за допомогою таких обмежувачів, як наше тіло, стихій, з яких воно складається, часу та законів.

   Ми хочемо, але не можемо вирватися з-під їхньої влади, не здогадуємось чи не хочемо зізнатися, що це кимось і з якоюсь метою задумано та створено.

   Але якщо так усе таємниче влаштовано, це відбувається не заради процесу, більшість якого прихована від людини, а конкретного і однозначного результату.

   Щоб існувало живе на Землі, вона має бути й сама живою, в атмосфері, в океанах, морях і річках, під впливом життєдайного сонця, постійно народжуючи та живлячи все доручене їй Богом живе. Якщо життя існує в матеріальному світі, то воно так само безперервно існує і в Духовному світі, що з'явився раніше його, скрізь потребуючи постійного для себе піклуванні з боку Творця.

   Так і людина повинна знати, що вона має Душу, наділену функцією творення і що вона повинна відповідати за неї, а не перекладати з себе відповідальність за неї на Бога. Але ця здатність, дана їй перетворювати і свою Душу, і природу Землі, частіше призводить до її руйнування та руйнування своєї плоті, а не зміни своєї Душі.

   І тіло, і тваринна чи тимчасова душа, як Особистість, природа, що оточує людину, дані їй для підпорядкування Душі не хаосу і руйнуванню, а порядку в ній, та її впливу на життя людини законами Любові – Еволюції, Гармонії та Єдності. Все інше для розвитку Душі, хоч і приховано, але достатньо для неї в постійному Світлі, що виходить від Бога.

   У житті Душі, посланій Богом людині, головне не поклоніння Йому і молитви до Нього, які не змінюють її, а корисне і раціональне використання в терпінні часу свого перебування і всього життя в тілі, наповненого переживаннями та стражданнями, а не тимчасовими її перевагами та зручностями.

   Зручно жити без Бога, не визнаючи Його і нізащо перед Ним не відповідаючи, простіше жити перед Богом, не визнаючи Його Душі, також набагато легше жити для Бога, не помічаючи Душі, не чуючи її, як і не живучи для Душі, в якій Він перебуває.

   Якщо Особистість людини, що знаходиться в крові її тіла, відчуває її Рід, то тим більше Душа, що належить Духовному світові, та впливає на неї, пов'язана з ним, відчуває його і все, що відбувається в ньому, як і свою появу, маючи один і той самий Образ і створена одним і тим самим Творцем.