Користь страждань для душі

Те, що рай і пекло існують, важко довести, але те, що душі такий стан можуть пережити, ще перебуваючи в тілі, всім відомо і знайоме. Але якщо головне для душі її внутрішній стан, то зовнішнє становище чи місце її знаходження вже не має значення.

   Стан блаженства необхідний і природний для Душі, а от душевні біль і страждання для неї не природні і повинні мати якусь доцільність для її розвитку, і тому тимчасові. Але Душа навіть при народженні страждає разом із тілом, приходячи на Землю як у місце випробувань.

  Чим же можуть відрізнятися ці страждання в тілі, від тих, що будуть у пеклі, або після Страшного Суду? Хіба що тривалістю, хоча у духовному та вічному світі часу немає.

   Є приклади слабких і сильних, терпимих і нестерпних, короткочасних і тривалих, особистих і загальних страждань, що переживаються людством, з погляду науки викликаних природними умовами на Землі або особливостями організму та психіки людини, з точки зору багатьох релігій, як покарання людей за гріхи, але як обіцяно, тимчасове. Але людина не адаптувалася до них, не еволюціонувала у почутті терпіння і не позбулася, як і все людство від зла, що могло послужити для її деградації чи знищення. І ось людство, все більше страждаючи від хвороб і ним же зіпсованої екології, і далі грішить, кількісно множаючись і розвиваючись не тільки ментально, а й у моральній вимозі до себе, незважаючи на зло, що множиться від нього.

   Ніякі винаходи людського розуму, як і жертви в ім'я порятунку людства, не позбавили людей страждань, і не позбавили світ від зла. Лише перед своєю смертю особисто кожна людина бачить вистраждану свою Душу та сенс пережитих нею страждань.

   Хоча життя людини проходить, як розповідає Біблія, не в раю, караючи цим вигнанням за чужий гріх, навіщо треба змушувати її страждати і тут на землі, а потім посилати її в пекло.

   Але якщо припустити, що страждання це не покарання за свої гріхи чи гріхи Роду, а спосіб поступового розвитку Душі контрольованого згори, то життя не може обірватися, не привівши її до досконалості, для чого має знадобитися не одне життя.

   Не дивно, що вік або рівень розвитку Душі є показником перенесених страждань.

   Якщо вдуматися в слова Євангелія «що тіло і кров не можуть успадковувати царства Божого» (1 Кор.15:50), то буде висновок, що потреба її для душі не може бути виправдана ні Образом Божим, ні посиленням страждань чи блаженства після Страшного Суду. Не потрібна плоть для царства Небесного, якщо вона залишає Душу після смерті, руйнуючи Образ Божий, хоча у Святому Письмі сказано: «Те, що Бог поєднував людина нехай не розлучить», і не може вона існувати без крові, яка потребує земної їжі, адже назвавши плоть вічною, у ній постійно вмиратимуть, поступаючись місцем іншим, її клітини. Не потрібне Душі тіло, в якому немає духовних органів чи функцій, вона і без нього може відчувати та блаженствувати, що вже зараз відбувається з душами грішників та святих. Адже страждання для тіла покарання, а для Душі – розвиток та вдосконалення.